Розділ 14 — продовження

Темрява в глибині печери рухалася.

Повільно.
Наче щось велике прокидалося після дуже довгого сну.

Аелі затамувала подих.

Фіолетові очі дивилися прямо на неї.

Печера наповнилася холодом. Не тим, що приходить із зимою… а іншим. Старим. Важким.

І тоді з темряви почала виходити величезна тінь.

Спершу — крила.
Темні, майже чорні.
Луска відбивала слабке світло кристалів і світилася глибоким фіолетовим відтінком.

Потім — довга шия.

І нарешті голова.

Темно-фіолетовий дракон вийшов у світло.

Кожен його крок віддавався глухим ударом у камені.

Він був більший за Варіона. Значно більший.

Аелі не могла відвести погляду.

Її серце билося так голосно, що вона була певна — його чують усі.

Варіон напружив крила.

— Залишайся позаду мене, — тихо сказав він.

Але темний дракон не дивився на нього.

Його погляд був спрямований лише на Аелі.

Він зупинився.

Тиша стала густою.

І раптом у голові Аелі пролунав голос.

Не словами.

Думкою.

Глибокий. Старий.

— Я відчув тебе…

Аелі різко вдихнула.

Вона озирнулася.

— Ви… чули це?

Варіон насупився.

— Що саме?

Аелі знову подивилася на темного дракона.

Фіолетові очі дивилися прямо в її душу.

І голос знову з’явився.

— Дитя небесного відлуння…

Холод пробіг її тілом.

— Ти прийшла.

Аелі прошепотіла:

— Ти… говориш зі мною?

Темний дракон повільно схилив голову.

— Лише ти можеш мене чути.

Варіон різко повернувся до неї.

— Що він каже?

Аелі мовчала кілька секунд.

— Він… говорить у моїй голові.

Варіон тихо видихнув.

— Значить… це правда.

Перший дракон уважно дивився на темного.

— Назви себе.

Темний дракон повільно розправив крила.

Тінь від них накрила половину печери.

— Я — Ноктір.

Його голос лунав у голові Аелі, але здавалося, що сама гора повторює його.

— Дракон темряви.

Варіон тихо загарчав.

— Я знав це ім’я…

Ноктір не звернув на нього уваги.

Він дивився лише на дівчину.

— Ти народилася, коли небо розірвало печать.

Аелі похитала головою.

— Я не розумію…

— Ти — міст між нами.

Його очі засвітилися сильніше.

— Ти — та, що пробудить небесних драконів.

Печера ніби затамувала подих.

Варіон різко повернув голову до Аелі.

— Що він сказав?

Аелі тихо прошепотіла:

— Він каже… що я маю пробудити всіх драконів.

Настала тиша.

А потім Варіон тихо сказав:

— Тоді легенда справді почалася.

Аелі дивилася на двох драконів перед собою.

Її руки все ще тремтіли.

— Але я… я звичайна…

Ноктір тихо відповів у її думках:

— Ні.

І вперше в його голосі з’явилося щось інше.

Не холод.

Сум.

— Ти остання.

Аелі відчула, як серце пропустило удар.

— Остання… що?

Темний дракон повільно підняв голову.

— Остання з тих, хто може врятувати цей світ.

І в ту ж мить ззовні печери пролунав звук.

Гучний.

Метал.

Крики людей.

Варіон різко повернув голову до входу.

— Вони повернулися…

Але цього разу їх було значно більше.

І серед людських голосів лунав інший.

Спокійний.

Холодний.

— Нарешті ми знайшли тебе…

Аелі відчула, як серце стиснулося.

Ноктір прошепотів у її думках:

— Той, кого я боявся.

І з темряви входу з’явилася постать у чорному плащі.

Його очі світилися тим самим фіолетовим світлом, що й у темного дракона.