Розділ 14 Пробудження неба

Світло повільно згасало.

Камінь під ногами ще тремтів, але вже слабше. Пил повільно опускався на підлогу печери.

Аелі стояла посередині, не рухаючись.

Її серце билося швидко.
Занадто швидко.

Вона дивилась на свої руки.

Світло, яке щойно вирвалося з неї, ще ніби пульсувало під шкірою.

— Я… — тихо сказала вона. — Що це було?..

Жоден із солдатів більше не рухався.

Їх відкинуло до стін печери. Хтось лежав непритомний, хтось намагався підвестися, але страх уже скував їх сильніше, ніж будь-яка рана.

Перший дракон дивився на Аелі так, ніби бачив щось із дуже далекого минулого.

— Це було твоє пробудження.

Аелі підняла на нього очі.

— Моє… що?

Його голос звучав тихіше, ніж раніше.

— Сила, яка спала у твоїй крові.

Варіон зробив крок ближче. Його крила злегка ворухнулися, і по лусці пробігли блакитні розряди.

— Я не думав, що це правда, — сказав він.

Його погляд був уважний. Майже хижий.

— Але легенди не збрехали.

Аелі похитала головою.

— Я не розумію…

Перший дракон повільно опустив голову ближче до неї.

— Дуже давно існували люди, які могли чути драконів.

Він зробив паузу.

— І дракони могли чути їх.

Аелі відчула, як холод проходить крізь тіло.

— Ти маєш на увазі…

— Драконників.

Слово прозвучало так, ніби його не вимовляли століттями.

Варіон тихо видихнув.

— Люди, які могли зв’язати свою душу з драконом.

— Люди, які могли керувати небом.

Аелі мовчала.

— Але… це казки… — прошепотіла вона.

— Ні, — сказав перший дракон.

— Це історія.

Раптом один із солдатів біля стіни застогнав.

Командир підвівся першим. Його шолом був зірваний, а на обличчі читався чистий жах.

Але страх швидко змінився рішучістю.

Він підняв меч.

— Не слухай їх! — крикнув він до Аелі. — Вони чудовиська!

Декілька солдатів поруч із ним підняли арбалети.

— Заберіть дівчину! — гаркнув командир.

— Вона наша!

Варіон тихо засміявся.

— Вашa?

Його очі спалахнули блискавкою.

— Люди завжди думають, що можуть володіти тим, чого не розуміють.

Перший дракон розправив крила.

Повітря наповнилося важкою силою.

— Я не дозволю вам торкнутися її.

Командир стиснув меч.

— Стріляти!

Арбалети знову клацнули.

Але цього разу Варіон був швидшим.

Він різко змахнув крилом.

Блискавка ударила в камінь перед солдатами.

Грім розірвав печеру.

Крики.

Паніка.

Солдати розбіглися до виходу.

Командир останнім кинув погляд на Аелі.

— Ми ще повернемося, — прошипів він.

І зник у темряві.

Печера знову стихла.

Тільки далеке ехо кроків ще відлунювало в горах.

Аелі повільно опустилася на камінь.

Її руки все ще тремтіли.

— Вони… хотіли мене забрати…

— Так, — сказав Варіон.

— Бо вони знають.

Аелі підняла голову.

— Що знають?

Він подивився на неї довго.

— Якщо люди отримають драконника…

Його голос став холодним.

— Вони зможуть підкорити драконів.

Перший дракон тихо загарчав.

— І почнеться кінець.

Аелі відчула, як серце стискається.

— Але… я не хочу ніякої війни…

— Вона вже почалася, — відповів Варіон.

У цей момент гора знову здригнулася.

Але цього разу звук був інший.

Глибший.

Старіший.

Перший дракон різко підняв голову.

— Ні…

Варіон теж завмер.

— Це не я…

І тоді з глибини гори пролунав звук.

Повільний.

Важкий.

Дихання.

Аелі відчула, як холод пробіг по шкірі.

— Що… це?

Перший дракон прошепотів:

— Він прокидається.

Варіон повільно повернув голову в темряву тунелю.

Його голос став серйозним.

— Третій.

Темрява в глибині печери почала рухатися.

Наче сама тінь ожила.

І з неї з’явилися два фіолетові вогники очей.

Аелі завмерла.

— Темний дракон… — прошепотів Варіон.

І вперше в його голосі з’явився справжній страх.

— Він не мав прокинутися так рано…

Світло повільно згасало.

Камінь під ногами ще тремтів, але вже слабше. Пил осідав на підлогу печери.

Аелі стояла посередині, не рухаючись.
Її серце билося швидко. Надто швидко.

Вона дивилась на свої руки.

Світло, яке щойно вирвалося з неї, ніби ще жило під шкірою.

— Я… — тихо прошепотіла вона. — Що це було?

Солдати лежали біля стін печери. Декотрі намагалися підвестися, але страх уже скував їх сильніше за будь-який удар.

Перший дракон дивився на Аелі уважно.

— Це було твоє пробудження.

Аелі підняла очі.

— Моє… що?

— Сила, яка спала у твоїй крові.

Варіон зробив крок ближче. Блискавки тихо пробігали його лускою.

— Я не думав, що це правда, — сказав він. — Але легенди не збрехали.

Аелі похитала головою.

— Я не розумію…

Перший дракон повільно опустив голову ближче до неї.

— Дуже давно існували люди, які могли чути драконів.

Він зробив коротку паузу.

— І дракони могли чути їх.

Аелі затамувала подих.

— Драконники, — тихо сказав Варіон.

Слово прозвучало так, ніби його не вимовляли століттями.

— Люди, які могли зв’язати свою душу з драконом, — продовжив він. — Люди, які могли керувати небом.

— Але… це ж казки… — прошепотіла Аелі.

— Ні, — відповів перший дракон.
— Це історія.

Раптом один із солдатів біля стіни застогнав.

Командир підвівся. Його шолом лежав на підлозі, а в очах горів страх.