Розділ 13 — продовження

Слово «війна» зависло в повітрі печери.

Аелі відчула, як холод проходить крізь спину.
Наче саме каміння почуло це слово і злякалося.

— Війна?.. — тихо повторила вона.

Дракон повільно підвівся.

Коли він розгорнувся повністю, Аелі зрозуміла — він набагато більший, ніж здавалося. Луска блиснула в світлі факела, темна, майже чорна, але між пластинами мерехтіли слабкі золоті відблиски.

Кожен його рух був важким. Старим. Сильним.

— Люди знову шукають нас, — пролунало в її думках.

Голос був глибокий, як грім у горах.

— Але цього разу вони прийшли не самі.

Аелі ковтнула повітря.

— Хто… з ними?

Дракон не відповів одразу.

Він повернув голову в темряву печери, прислухаючись.

Десь далеко…
дуже далеко…

пролунав ще один звук.

Рев.

І цей рев був інший.

Не такий, як у нього.

Цей був гострий. Дикий. Нетерплячий.

Аелі відчула, як волосся на руках піднімається.

— Інший дракон… — прошепотіла вона.

— Так, — відповів він.

І цього разу в його голосі прозвучало щось важке.

Тривога.

— Один із чотирьох.

Печера здригнулася знову.

Зі стелі посипався пил.

Аелі інстинктивно притиснулася до стіни.

— Він… ворог?

Дракон повернувся до неї.

Його золоті очі уважно вивчали дівчину.

— Колись ми були братами.

Пауза.

— Тепер… ні.

Аелі відчула, як серце починає битися швидше.

— Що сталося?

Дракон опустив голову трохи нижче, щоб бути ближче до неї.

— Люди.

Одне слово.

Важке, як камінь.

— Люди почали полювати на силу драконів. Нашу кров. Наш вогонь. Нашу магію.

Його голос став темнішим.

— Один із нас вирішив, що світ належить йому.

Аелі ледве дихала.

— І тепер?

— Тепер він прокинувся.

І ніби у відповідь на ці слова…

гори загриміли.

Цього разу звук був ближчий.

Набагато ближчий.

Дракон різко підняв голову.

— Він уже тут.

Аелі широко розплющила очі.

— Тут?.. Але як?!

Раптом із входу в печеру вдарив сильний вітер.

Факел погас.

Темрява накрила їх.

І разом із нею прийшов звук.

Величезні крила.

Повільний, важкий помах.

Ще один.

Ще.

Ззовні пролунав рев, від якого камінь затремтів.

І тоді біля входу в печеру спалахнула блискавка.

На мить усе освітилося.

І Аелі побачила силует.

Другий дракон.

Його крила були довгі, мов штормові хмари. Луска світліша. Уздовж шиї бігли яскраві розряди світла.

Його очі палали холодним білим сяйвом.

— Дракон Бурі… — тихо сказав той, що стояв поруч із нею.

Аелі не могла відвести погляду.

Другий дракон повільно ступив у печеру.

Кожен його крок віддавався луною.

Він зупинився.

Подивився спочатку на першого дракона.

Потім…

на Аелі.

Його очі звузилися.

— Людина? — пролунало різко.

Повітря наповнилося електричним тріском.

— Ти привів людину сюди?

Перший дракон розправив крило.

— Вона прийшла сама.

— Люди завжди приходять із причиною.

Блискавка пробігла по його лусці.

Аелі відчула, як повітря стало важким.

Небезпечним.

Другий дракон повільно нахилив голову до неї.

Його голос проник у її думки, гострий, як лезо.

— Скажи мені, маленька людино…

Його очі спалахнули.

— Хто ти така, щоб пробудити печеру драконів?

Аелі відчула, як щось дивне ворухнулося в її грудях.

Наче слабкий вогник.

Наче… відгук.

І раптом символи на стіні засвітилися.

Обидва дракони завмерли.

Другий різко підняв голову.

— Неможливо…

Перший дракон тихо прошепотів:

— Тепер я розумію…

Вони обидва дивилися на неї.

Так, ніби бачили не просто людину.

А щось значно більше.

— Дитя… — сказав перший дракон.

Його голос став майже шепотом.

— У твоїй крові є драконяча магія.

Аелі відчула, як серце пропустило удар.

— Що?..

Другий дракон тихо засміявся.

Грізно.

— О, це стає цікаво.

Він розправив крила.

Блискавка розірвала темряву печери.

— Схоже, війна почалася швидше, ніж ми думали.

Слова про драконячу магію ще луною звучали в голові Аелі.

Вона стояла нерухомо.
Пальці тремтіли.

— Це… неможливо… — прошепотіла вона.

Другий дракон тихо хмикнув. Блискавки все ще пробігали його лускою.

— Люди завжди кажуть це, коли стикаються з правдою.

Перший дракон трохи прикрив її своїм крилом.

Наче захищав.

— Замовкни, Варіоне.

Ім’я прозвучало важко.

Дракон бурі звузив очі.

— Ти все ще говориш зі мною так, ніби ми брати.

— Ми ними були.

— Були, — холодно відповів той.

У печері знову запанувала напружена тиша.

Аелі відчула, як щось дивне відбувається всередині неї.
Тепло.

Спочатку слабке.

Потім сильніше.

Наче маленький вогонь повільно розгорявся в грудях.

Вона притиснула руку до серця.

І саме в цей момент символи на стінах засвітилися яскравіше.

Візерунки почали рухатися.

Наче живі.

Обидва дракони різко повернули голови до стін.

— Ні… — тихо сказав перший дракон.

— Вона пробуджує печеру, — прошепотів Варіон.

Камінь під ногами почав тремтіти.

Десь у глибині гори пролунав глухий удар.

Аелі злякано озирнулася.