Розділ 13 Заборонений ліс

Ранок прийшов холодний.

Туман лежав між деревами, мов біла ріка. Ліс здавався тихим, але ця тиша була неспокійною.

Аелі прокинулась першою.

Вона повільно підвелася, обережно, щоб не розбудити Каела.

Багаття вже майже згасло. Лише червоні жаринки ще дихали теплом.

Дівчина підійшла до краю галявини.

Ліс тягнувся далеко вперед.

Темний.

Старий.

І чомусь вона відчувала, що він дивиться на неї.

Знак на її зап’ясті ледь теплів.

— Не заходь туди сама.

Голос Каела прозвучав позаду.

Аелі трохи здригнулась.

— Я просто дивилась.

Каел підійшов ближче.

Він теж подивився у ліс.

Його погляд став серйозним.

— Це Заборонений ліс.

— Чому?

— Колись тут жили служителі Блакитного дракона.

Аелі нахилила голову.

— І що з ними сталося?

Каел трохи помовчав.

— Ніхто не знає.

Вітер пройшов між деревами.

Листя тихо зашелестіло.

Наче хтось шепотів.

Аелі відчула дивне тягнення.

Наче ліс кликав її.

— Нам потрібно пройти через нього? — тихо запитала вона.

— Так.

— Це небезпечно?

Каел глянув на неї.

— Дуже.

Вона усміхнулась куточком губ.

— Тоді це вже звично.

Каел тихо видихнув.

— Ти дивно швидко звикаєш до небезпеки.

— Я просто не хочу боятися.

Він подивився на неї довше.

Наче щось обдумував.

— Добре.

Він підняв свій меч.

— Тоді тримайся поруч.

Вони увійшли до лісу.

Світ одразу змінився.

Тут було темніше.

Повітря стало густим.

Дерева росли так близько одне до одного, що їхні гілки майже перепліталися.

Час від часу між корінням лежали старі камені.

На деяких були вирізані символи.

Аелі зупинилася біля одного.

Вона провела пальцями по знаку.

Лист.

— Це знак Блакитного дракона?

Каел кивнув.

— Так.

— Вони справді тут жили…

Її голос став тихішим.

І раптом земля трохи здригнулася.

Аелі різко підняла голову.

— Ти це відчув?

Каел уже напружився.

Його рука лягла на меч.

— Ми не самі.

У кущах щось ворухнулося.

Гілки хруснули.

Аелі зробила крок назад.

З темряви між деревами вийшла фігура.

Хлопець.

Молодий.

Йому було приблизно стільки ж років, як і Каелу.

Темне волосся.

Сірі очі.

На плечах — плащ із символом листя.

Він уважно дивився на них.

— Давно тут не було мандрівників.

Каел трохи опустив меч.

— А ти хто?

Хлопець ледь усміхнувся.

— Той, хто залишився.

Аелі нахмурилась.

— Що це означає?

Він подивився на її зап’ястя.

І його усмішка зникла.

— Ого…

Його голос став тихим.

— То легенди були правдою.

Каел зробив крок вперед.

— Говори прямо.

Хлопець повільно сказав:

— Я один із останніх хранителів Блакитного дракона.

Аелі широко відкрила очі.

— Але ж твоє плем’я зникло…

Він глянув у темний ліс.

— Не всі.

Його погляд знову повернувся до неї.

— І я давно чекав на тебе.

Тиша впала між ними.

Аелі відчула, як знак на її руці раптом знову почав світитися.

А десь далеко в глибині лісу…

щось величезне повільно ворухнулося.