Розділ 12 Вогонь серед темряви

Ніч прийшла швидко.

Ліс потемнів, ніби хтось накрив його важкою ковдрою. Лише тонкі смуги місячного світла пробивалися крізь гілля.

Каел розпалив невелике багаття між камінням. Полум’я тихо потріскувало, освітлюючи їхні обличчя теплим золотим світлом.

Аелі сиділа поруч, загорнувшись у плащ.

Її думки все ще крутилися навколо того, що сталося.

Дракон.

Справжній.

Не легенда.

Не казка.

Вона дивилася на свої руки.

— Я… справді його чула.

Каел мовчки підкинув у вогонь ще гілку.

Іскри злетіли в темряву.

— Я бачив, — сказав він.

Його голос був тихим.

— Більшість людей навіть не витримують погляду дракона.

Аелі підняла очі.

— А я?

— Ти розмовляла з ним.

Вона опустила погляд на своє зап’ястя.

Знак уже не світився так яскраво, але тепло від нього залишалося.

— Він сказав… що я маю об’єднати їх.

Каел довго дивився на вогонь.

— Тоді легенди були правдою.

— Які легенди?

Він підняв голову.

— Про Дитя Неба.

Аелі здригнулася.

— Це звучить… дуже дивно.

Каел ледь усміхнувся.

— Бо це і є дивно.

Він витяг із сумки старий згорток.

Тканина була потерта, краї стерті від часу.

Каел обережно розгорнув її.

Це була карта.

Стара.

Дуже стара.

Гори на ній були намальовані чорнилом, що вже трохи вицвіло. У центрі карти стояв знак — коло з чотирма символами.

Вогонь.

Вітер.

Ліс.

Темрява.

Аелі нахилилася ближче.

— Що це?

— Храм Первоздання.

Її серце зробило сильний удар.

— Там прокинулися дракони?

— Ні.

Каел провів пальцем по карті.

— Там вони народилися.

Вітер раптом ворухнув гілля над ними.

Полум’я на мить здригнулося.

Аелі підняла голову.

— І ми туди йдемо?

— Так.

— Скільки часу?

Каел трохи подумав.

— Якщо пощастить — п’ять днів.

— А якщо ні?

Він подивився в темряву лісу.

— Тоді темний дракон знайде нас раніше.

Аелі мовчала.

Вогонь тихо горів між ними.

Через деякий час вона сказала:

— Каел.

— Мм?

— Чому ти допомагаєш мені?

Він не відповів одразу.

Тільки дивився на полум’я.

Його очі на мить стали темними.

— Бо я вже бачив, що стається, коли темрява перемагає.

Аелі відчула, що це правда.

І що за цією правдою стоїть щось болюче.

Вона більше не питала.

Ніч стала глибшою.

Вогонь майже згас.

Аелі повільно лягла на плащ, дивлячись у небо крізь гілки.

Зірки були яскраві.

Але одна з них світилася сильніше.

Вона була блакитною.

Точно такого кольору, як очі Білого дракона.

І коли дівчина заплющила очі, у її свідомості знову пролунав той самий голос.

Спокійний.

Стародавній.

«Шлях тільки починається, Аелі.»

Десь дуже далеко в горах інший голос відповів.

Глибокий.

Темний.

«І я вже йду за тобою.»

Вітер різко піднявся.

І десь серед темних хмар повільно розкрилися величезні фіолетові крила.

Темний дракон прокинувся повністю.

І тепер полювання почалося.