Розділ 5 Тінь крил

Ранок у долині прокидався повільно.

Туман, що ще тримався між деревами, нагадував тонку срібну завісу. Він тихо стелився над землею, ковзаючи між травами та камінням, наче сам не хотів покидати це місце.

Аелі стояла на узліссі.

Вона любила приходити сюди рано. У ці години світ здавався чеснішим. Без зайвого шуму, без голосів людей, без чужих поглядів.

Лише вітер.

І небо.

Дівчина вдихнула холодне ранкове повітря. Воно було свіже, трохи гірке від запаху вогкої землі.

Щось сьогодні було інакше.

Наче повітря стало важчим.

Вона відчула це ще вночі, коли прокинулась раптово, не розуміючи чому. Серце тоді билося швидко, а у вухах стояв тихий, майже нечутний гул.

Наче далеке крило розрізало небо.

Аелі похитала головою.

— Дурниці… — тихо прошепотіла вона сама до себе.

Але дивне відчуття не зникало.

Вона зробила кілька кроків уперед, до скелі, з якої відкривався краєвид на долину. Сонце лише починало підніматися над горами, фарбуючи небо в ніжні відтінки золота та рожевого.

І саме тоді це сталося.

Тінь.

Величезна тінь ковзнула по долині.

Аелі завмерла.

Її серце раптом стиснулося так сильно, що стало важко дихати.

Тінь була надто великою.

Надто широкою.

Повільно… дуже повільно вона підняла голову.

Небо було майже чистим.

Лише кілька хмар пливли високо над горами.

І нічого більше.

Жодного птаха.

Жодної істоти.

Але тінь щойно була.

Вона була впевнена.

Аелі зробила ще крок назад, і раптом у її голові спалахнуло щось дивне — образ, що не належав їй.

Крила.

Величезні.

Срібні.

І очі.

Глибокі, стародавні, мов саме небо.

Дівчина різко вдихнула повітря.

Образ зник так само швидко, як і з’явився.

— Що… це було?.. — прошепотіла вона.

Вітер раптом піднявся сильніше.

Трави зашурхотіли.

Десь у горах пролунав глухий звук, ніби каміння об каміння.

Аелі відчула, як по спині пробіг холод.

Їй здалося…

Ні.

Вона була впевнена.

Хтось дивився на неї.

Звідти.

З неба.

І далеко, дуже далеко серед хмар повільно розкрилися величезні крила.

Але люди їх не могли побачити.

Поки що.

Бо чотири дракони, що спали століттями, починали прокидатися.

І першим відчув це саме той, чия душа була пов’язана з дівчиною на узліссі.

Аелі.