Розділ 4 Незнайомець

Новина розлетілася селом швидше за вітер.

До вечора всі вже знали.

— Біля річки щось сталося…
— Вітер піднявся сам по собі…
— Земля рухнула…
— Це була вона…

Шепіт повз по вулицях, просочувався крізь відчинені двері, затримувався біля колодязя, де завжди збиралися жінки.

І в кожному шепоті було те саме слово.

Страх.

Аелі сиділа в хаті біля вікна.

Її руки лежали на колінах, але пальці весь час трохи тремтіли.

Вона не виходила з дому.

Після того, як хлопці повернулися до села і почали кричати про те, що бачили, люди дивилися на неї так, ніби вона раптом стала кимось іншим.

Чимось іншим.

Мати ходила кімнатою.

Вона мовчала вже довгий час.

Нарешті зупинилася.

— Ти повинна сказати мені правду.

Аелі підняла очі.

— Я не хотіла… — тихо сказала вона.

— Я знаю.

Жінка повільно видихнула.

— Але люди цього не зрозуміють.

За вікном почали збиратися голоси.

Хтось говорив голосніше.

Хтось сердито.

Аелі почула знайомі слова.

— Це небезпечно…
— Таке не повинно жити серед нас…
— Це знак…

Мати різко зачинила віконниці.

— Не слухай.

Але вже було пізно.

Бо у двері постукали.

Гучно.

Наполегливо.

Жінка відкрила двері.

На порозі стояли кілька чоловіків із села.

Їхні обличчя були напружені.

— Нам потрібно поговорити, — сказав один із них.

Аелі відчула, як у грудях щось стислося.

Але саме в цю мить позаду них пролунав інший голос.

Спокійний.

Глибокий.

— Думаю, це не найкраща ідея.

Усі обернулися.

На дорозі стояв чоловік.

Ніхто не бачив його раніше.

Його плащ був темний і запилений від довгої дороги. Волосся спадало на плечі, а очі були уважні — такі, що ніби помічали більше, ніж інші.

Староста села насупився.

— Хто ти такий?

Незнайомець підійшов ближче.

Його погляд ковзнув по людях… і зупинився на вікні, за яким стояла Аелі.

На мить їхні очі зустрілися.

І в ту ж секунду дівчинка відчула дивне тепло у грудях.

Ніби хтось щойно підтвердив те, що вона сама боялася навіть подумати.

Чоловік тихо сказав:

— Ви шукаєте винного там, де маєте шукати відповідь.

Староста скептично пирхнув.

— Ми знаємо, що бачили.

Незнайомець ледь усміхнувся.

— Ні.

Його голос став трохи нижчим.

— Ви бачили лише початок.

Люди перезирнулися.

— Початок чого? — запитав хтось.

Чоловік на мить підняв голову до неба.

Хмари повільно рухалися над селом.

— Старі легенди повертаються.

Він знову подивився на будинок.

На Аелі.

І тихо додав:

— І ця дівчинка не прокляття.

Його слова зависли в повітрі.

— Вона ключ.