Якось воно так саме вийшло

Минув десь тиждень. Шель жив у себе в дома, а Маруф напросилась лишитись у цитаделі, вона прибирала, допомагала де могла і гляділа за мною. І от, одного звичайнісінького дня, ми з дівчиною вийшли у сад.

У мене в голові роїлись багато думок. "Маруф не зможе довго тут бути,і я не можу сидіти у батька на шиї вічно, мені треба шукати роботу. Нормальну, а не мисливців." Так, раніше я хотів боротись з навалою, але тепер я знаю, що для батька я щось значу, і тепер у мене є Маруф. Я раніше ставив себе і своє життя в ніщо навіть подумував про самогубство, але вона повернула мені життєві барви. Та я раз у раз повертався до того, як прилаштувати Маруф, поки почну заробляти. У голову лізли нав'язливі думки про маленький будиночок у мальовничій місцині, але я щоразу відганяв від себе такі видіння, не наважуючись мріяти далі.

Таааак, повернімося до ходу подій. Ми ішли собі парком, і кажу чесно, від появи навали я б здивувався значно менше, ніж від того, що сталось щойно. Узагалі, чого я сам себе дивую? Може у мене скоро стане два я? Було б непогано, типу, як ся маєш, я? Чудово, я! Хи хи хи. Кхм, куди це мене понесло, а про що я говорив? Доообре, якщо чесно, то мені трохи дуже сильно не хочеться говорити про це, але думаю що у кожного гг який сподівається на ♥️... Ой! Що я мелю? Правильно! Я знову ламаю четверту стіну! (Маленький натяк, ставте отой значок поданий вище натискаючи на його контур на сайті книги). Не звертайте уваги на мої минулі.... Ееееее... Раз, два... П'ять, шість реплік. (Тільки спершу виконайте вказівку в минулих дужечках). Ну, досить.

Так от. І раптом Маруф мене обійняла, не так, як робила завжди, а зовсім по-іншому. Я і собі обхопив її руками. І от оці мої грабки полізли нижче, Маруф сприйняла це неправильно (так! це все вона!) підняла голову, заплющивши очі і може, то вже я зрозумів неправильно, але те, що я зрозумів, було доволі привабливим. Я торкнувся губами її губ і простояли ми так кілька хвилин. Цілуватися мені не сподобалось, куди правди діти. Принанні точно не так довго. Маруф подивилась в сторону і сильніше вчепилась в мене. Не розуміючи, що її налякало, я теж подивився туди.. і побачив батька, який стояв широко відкривши очі.

--- Воно.. еее.. якось воно....

--- Саме так вийшло? Не виправдовуйся, Саллі, у цьому немає нічого такого, напевне.

Сатурн справді не знав, як поставитися до цієї витівки, бо він зустрів Лілан коли йому було тридцять років, а отак "обійматись" як ми з Маруф щойно, вони почали ще через кілька років. Ну, і один з таких "обіймів" зайшов надто далеко, а потім, через вісім з половиною місяців з'явилась ганьба роду цілителів. І якщо враховувати, що вона вигодувала мене, а потім лишила у кущах терену, то я радий, що зіпсував їй репутацію. Сатурн увесь час бродив неподаль гільдії і тільки тому знайшов мене до того як я околів від холоду. У мене на все життя лишилось кілька рожевих відмітин на ребрах і животі, подряпини, які лишили колючки терену. На мене навіть пошкодували брудної ганчірки, щоб закутати!

Батько якось кривувато усміхнувся і сказав:

--- Головне, щоб ваша історія мала щасливий кінець. Хай які труднощі будуть чекати вас на шляху.

Від його голосу у мене мурахи по тілу побігли.

Подальша історія персонажа в книзі Всесвіт припустився помилки