Наслідки необачності

Я ішов вздовж узбережжя. Океан манив до себе, але зараз була зима. Небо було ясним. Промені ласкаво пестили землю. Шель, що ішов поряд, млів. Маруф милувалась водними просторами. Тремтлива мить щастя навістила і нас. Нарешті можна насолодитись життям сповна.

--- Я чув місцеві говорити про кришталеве озеро за містом --- провістив нас Шель.

--- А чому кришталеве?

--- Бо промерзає повністю. Кращого місця для ковзанки не придумати. Не треба боятись, що лід не витримає.

--- Пропонуєш сходити туди? --- Маруф помітно пожвавилась.

--- Так, Стеф, ти як, не проти?

--- Мабуть...

Мою відповідь вони сприйняли як ствердну. До озера ми дісталися швидко. Дзеркально рівна поверхня виблискувала на сонці. Ковзанів в нас не було, тож зайшли так. Взуття ковзало не так добре як леза і нам швидко набридло. На зворотньому шляху ми не очікували на жодні небезпеки...

Як раптом мотузка обкрутилась навколо моєї ноги і підсмикнула в повітря. Я ледь встиг виставити руки, щоб не вдаритись головою.

--- Це усього-навсього сільце на вовків. Якщо підняло людину то певне що на вовків --- заспокоїв мене Шель і допоміг вибратись з пастки.

--- Дякую.

Далі я ішов вже обережніше. Але небезпеку першою помітила Маруф.

--- Там химери! --- скрикнула вона.

І справді три спотворені створіння, що були схожі на жуків, поклацуючи хіліцерами, оглядали місцевість. Ми кинулись навтьоки, хоч це було в протилежну сторону від міста. Намагались іти якомога тихіше. Але нас, схоже, помітили. Не турбуючись про тишу наше тріо невдах ломилось через зарості. Вступати в бій проти химер було дурною затією. Шель, хоч і мав при собі клинок, зовсім не вмів ним користуватись. А стріли не завдавали вкритим хітином химерам шкоди. Тож лишалось тільки ганебно тікати. Але монстри виявились проворніші. Ми втрьох лягли на землю заховавшись за стовбуром поваленого дерева. Я викликав кинджал, подарунок від батька. Зброя впевнено лягла в руку, додаючи мені впевненості. Шель теж дістав безкорисний в його руках ніж. У Маруф ближньої зброї не було, але налаштована вона була рішуче. Якщо доведеться--- кинеться на химер з кулаками.

Перший монстр підліз до нас і я кинувся на нього з ножем. Химери були розумніші ніж ми очікували і усі втрьох напосіли на того, хто ніс для них якусь небезпеку, себто на мене. 

Химера змахує лапою, але я встиг ухилитись від удару.

Чиркаю ножем їй по шиї, проте монстр встиг нанести ще кілька ударів і без голови.

З двома іншими розібратись було не так то й легко.

На щастя Маруф і Шель удвох відвели одного.

Химера вибрала момент, двома лапами охопила мене у поясі, повалила на землю, а вільною парою притисла руки до землі. Жвала вгризлись мені під ключицею. Жахливий біль затуманив розсуд. Шель ввігнав клинок монстру в спину, захрустів хітин. І силоміць розтис хіліцери потвори.

--- Тільки б вони були не отруйні! --- вигукнув алхімік.

Він відірвав стібок тканини у себе від накидки і зробив яку-не-яку перев'язку.  Сили покидали мене, але я до останнього ішов самостійно. Коли ж я не втримався на ногах і не міг підвестись, Шель підняв мене на руки і перекинув через плече. Він увесь час щось питав, я невиразно відповідав. Почало темніти в очах, стало холодно. Тут вони почали кричати, кликати когось на допомогу.

--- Люююююди! Люди!

--- Хто-небудь!

Коли останні проблиски свідомості почали затухати я почув незнайомі голоси...