Ірита

Ми вийшли о півдні і не шкодуючи сил, перебіжками, попрямували до Ірити. Першого пункту призначення на нашому шляху.

Ірита --- живописне гірське місто. Воно не велике, але добре захищене. Тут гарно прибрані вулиці, неймовірна архітектура, цілющі сади і чарівні краєвиди. Візитна картка Ірити --- палац Валлонг. Але описати його точно я не можу. Треба спершу побачити, а зображення в книгах не передають справжньої величі цієї споруди. Мені не доводилось там бувати.

Через ушкодження мені було важко тримати їх швидкість. Але Моан заявив, що я швидко оклигаю і сліду не лишиться. Отак от. Шлях був нудним. Ліси, ліси і ще раз ліси. На дорогу ми не виходили, щоб не перестріли нікого лихого. Ватаги розбійників нерідко ловили втікачів з міст розвалених лавиною.

Монстрів ми не перестрічали. На ночівлю ставали просто неба. Навіть вогонь не завжди розводили. На прикінці цього кидка ми були геть знеможені. Сім днів майже без сну і їжі. Але ціна була гідною --- життя, тільки заради життя ми терпіли ці тортури. Сім днів тривали цілу вічність. Біла пелена перед очима, голі дерева, холод і завивання вітру. Диво, що ми не збились зі шляху.

Коли довелося іти під гору, ми ледве плелись. Але старання наші не виявились марними! Забавовніли вдалині шпилі Валлонг! Натхнені успіхом ми пришвидшили ходу. Ірита вражає. Ще до того як в неї потратиш. Мальовничі вулички і будівлі приваблювали погляд. Тут свіже повітря. На відміну від Ардеяру. Розмістились в одному з садів.

 --- Завтра підемо до Сайри. Три дні дороги --- заявив Непаль.

В нас вирвався стогін. (Ми це я, Маруф і Шель). Воїни сприйняли це легше. Нас зміряли зневажливими поглядами. Це зараз вони такі. Подивився би на них, коли вони тільки починали.

--- В Сайрі затримаємось трохи довше. У вас є доба, якщо хочете далі іти з нами - щоб вранці були вже тут! Рано! Почули?

--- Наскільки рано?

--- Тільки почне світати!

Наше тріо невдах плелось вулицею не звертаючи уваги на її красу.

--- У нас менше доби! --- голосно скаржився Шель --- Про те щоб лишитись і мови іти не може! Треба далі іти з ними. Лавина добереться й сюди --- він здригнувся усім тілом --- навіть страшно уявити! А в столиці ми майже в безпеці. Але лавина прийде у кожне місто!

Поки він теревенив я уважніше придивився до нього. Вищий за мене на голову(а то й більше), довгов'язий і хирлявий,  хоча скоріше просто охляв за нашу "мандрівку." На відміну від мене він був смаглявий і жилистий, а не як блідий черв'як. Шель активно жестикулював розмахуючи довгими тонкими руками.

--- А ви збираєтесь за ними йти?

Я завмер.

--- Непаль мій дядько, не думаю, що він дозволить мені лишитись.

--- Я туди куди Стеф. Мене ніхто більше не тримає.

Алхімік полегшено зітхнув. Йому не дуже хотілось лишитись самому серед воїнів. Він думав, що буде для них тягарем.

--- Може бути, що завгодно, але не варто вішати носа!

Я узяв Шеля за руку. Ці слова мали підбадьорити його. Але щось вийшло не дуже. Можливо, він зовсім не почув мене через гамір. Він стис мою долоню аж позлипались пальці! Це був точно дружній жест?

--- Полегше! --- скрикнув я. Звук такий, наче пищалку притисли. Аж самому противно.

Вони рвучко обернулися на мене. Засоромлено ховаю погляд. І чому так нещастить саме мені? А що, як моя магія це вибачення долі за моє жалюгідне тіло, слабодухість і потворний голос?

--- Ееееее.... --- Шель підбирав слова --- Вибач, я просто нервую.

Чесно я не очікував! Думав, що зараз він почне зубоскалити і все таке. Та ні. Шель виявився гречнішим ніж я думав.

--- Кхм... Та нічого.

Мені дуже соромно. Таке почуття, ніби всі на мене повирячувались.

--- Ну знаєш Стеф. Ти коли щось кричиш, то намагайся якось, не як пискля.

Ну від Маруф я більшого не чекав. Це і так дуже тактовно, як на неї.

Мабуть мені слід було виправдовуватись, казати що я не винний в свому голосі. Але я з себе і слова видушити більше не міг. Шель і Маруф більше про цей випадок не згадували. Ми втрьох ішли до центру Ірити. Хотілось побачити Валлонг. Маруф були потрібні стріли, а Шель хотів продати кілька зілль.

Поки вони займались корисними справами я зайшов в банк. Там мене відправили до власної скриньки. Прийшов ще один лист від батька. Я не став його відкривати. Боявся, що побачу щось погане. (Коротко про устрій банків в цьому світі, у свою скриньку можна потрапити з будь якого відділення, можна класти що-небудь в чужу скриньку якщо маєш дозвіл власника, або підтвердив родинний зв'язок, забирати тільки з дозволу. Ліліан перестала писати листи до гг, адже вона не мала права називати його своїм сином).

Так нічого і не зробивши я поплівся до скверу і примостився на лавці. 

--- І коли я зможу просто жити? Не чекати на щось, не тікати від небезпек. Бути тим, ким я є. Так подумаєш і жити не хочеться --- я підібгав ноги під себе --- зовсім. 

--- Стеф? Що коїться у тебе в голові? Хід твоїх думок мені не подобається!

Маруф усілась поряд.