Знайомі обличчя

Високий чоловік підбіг до нас і дав знак іти за ним. Зробивши кілька кроків я спіткнувся, але він впіймав мене і не дав упасти. Довівши нас до вузького лазу в скелі він махнув рукою вказуючи туди. Першою зайшла Маруф, вона геть не думала, що то може бути пастка. Помітивши мою нерішучість рятівник підштовхнув мене до лазу.

--- Не гай часу!

Я обережно ступив на круті сходи і благополучно спустився. Не надто простора печера була обігріта ватрою в центрі. Навколо костра зібрались озброєні люди.

--- Ось, племінника твого привів --- сказав той, що нас привів до міцно збитого воїна, який сидів в кутку.

Я здивовано озирнувся на нього.

--- Так я про тебе.

Сон лагідно усміхнувся. Чому люди, з якими я зустрівся один раз, мене переслідують? І чому мене назвали чиїмось племінником? Непаль підняв голову і оглянув мене з ніг до голови.

--- Лілан мала сказати тобі.

(Пишіть, хто здогадався, що Непаль родич гг. натяки в розділах "рейд і кумкала" і "ну дууууже холодна ніч".)

Я поп'ятився, втискаючись в стіну. Зараз мене набють! Але,  схоже, ніхто влаштовувати розборів не збирався. Слід було дочитати мамин лист. Тоді я б не був такий здивований. Невже вони не тримають на мене зла?

--- Не всі --- я що сказав це в голос?!! --- Не твоя вина, ким ти народився. Рідна кров, усе-таки.

Це сон. Я мабуть сплю! Не може такого бути!

***

Я прокинувся лежачи на камінні встеленому чиєюсь накидкою. Поряд нікого не було.  Це був усього лише сон! Угу напевне. Щоб життя дало мені передишку? Не сподівайся! Досить з тебе того місяця в місті! А тепер давай, розвал міста, каліцтво, родичі, що ще? Торнадо з кракенів? Що ще вигадаєш, моя доле? Але це усе-таки було страшнувато підходити до них.

--- ...після Парен ми перейдемо до Кефріари і так, пересуваючись від міста до міста, дістанемось столиці без особливих зусиль і втрат --- пожвавлено говорив смаглявий лучник, його я не бачив, мабуть, це був той самий Каур, якого я підмінював. Схоже цей план вони вже добре обговорили  і це було остаточне рішення. Бо Моан швидко занотовував слова Каура. Маруф сиділа трохи осторонь і слухала з привідкритим ротом. Крім неї тут знаходиться ще один не член команди. Його каштанову сплутану копну ні з чим не сплутати.

Таке відчуття, наче то я винуватець в усьому, що сталось. Бо цих людей об'єднувала одна цікава річ. Вони всі знали мене! І так завжди!

Алхімік помітив мене і привітно усміхнувся. Підвівся і накульгуючи пішов до мене.

--- Як ви пережили обвал? --- він нахилив голову на бік --- Я бачив вас на стіні!

Єдиний плюс мого голосу, не треба говорити пошепки.

--- Сам не знаю.

Він стис губи. Вдумався в мою відповідь, ніби шукаючи прихований підтекст.

--- Цікава ти особистість Стеф --- дівчина примостилаль поряд --- Знаєш команду Непаля, а точніше вони знають тебе. Один навіть ім'я знає. Майже правильно. І оце...й. А хто це узагалі?

--- Шель, з Віотлії.

--- По патлах видно, що з Віотлії.

Шель пригнічено схилив голову. Що це з нею таке?

--- Не ображайся, я часом буваю грубою.

Чесно і відверто. Маруф завжди така.

І узагалі, дивне ім'я у алхіміка, Шель. Може скорочення якесь? Як от наприклад я називаю себе Стеф. Хоча мабуть, що ні. На Віотлії усе якесь не таке.

--- Йдіть сюди, не мерзніть! --- покликали нас до вогню. Ми попримощувались на більш-менш нагрітому камінні.

Дивовижно, які викрутаси вигадує доля. Ніколи б не подумав, що можу опинитись серед могутніх воїнів, один з яких буде мій дядько, що ще раз зустрінусь з Шелем і, що монстри доберуться до Ардеяу, і ще багато чого було дивним.