Маруф

Я ішов вулицею. Мені наснився поганий сон. Про те як я потрапив на ритуал, який проводив батько. Блукаючи по місту я наче відпускав напругу. Зазирав у вітрини магазинів, де виставили товари до Початку Циклу. Червоні свічки, сир, узвар і інші традиційні страви межували з в'язаними светрами і різними прикрасами. З зброярні вийшла ставна дівчина у довгій синій сукні і шкіряній куртці обшитій хутром по краях. В неї було знайоме мені обличчя, а довге руде волосся -- заплетене в косу. Вона тримала в руках лук з темного дерева і сагайдак зі стрілами. Побачивши мене дівчина округлила небесно блакитні очі і щиро усміхнулася. Маруф! Як я міг її не впізнати?

--- Що ти тут робиш?--- спитала дівчина.

--- Я?

--- А хто же ще? --- засміялась Маруф --- До речі, я і не знаю як твоє ім'я. Не думаю, що те, що ми зустрічаємося втретє - це випадковість.

--- Я Стрфлєл'яль. Можна просто Стеф. Моє ім'я рідко запам'ятовують.

--- Я запам'ятаю --- пообіцяла дівчина.

Чому я посміхаюсь так дурнувато? Наче мене по лиці вдарили дошкою!

--- Навчиш мене стріляти? Я вже давно хотіла навчитись, та ніхто не хоче мене вчити. Дівчина не має стріляти з лука! Але я вже навчилась верховій їзді.

--- Це дуже добре.

Ми ішли лісом пліч о пліч. Маруф розповідала мені різні випадки пов'язані з її потугами навчитись стрільбі самостійно. А я в свою чергу уважніше придивлявся до неї. Не дивлячись на те, що усюди стирміло коріння дівчина не відставали від мене. Вона не втрачала рівноваги бадьоро карбуючи крок через зарості. Але було видно, що їй важко тримати мій темп. Усе-таки у мене ширший крок і взутий я у похідні чоботи, а не вичурні черевички на невисоких підборах. Вирішивши погеройствувати я підняв її на руки і одразу ж лед не впав! Як можна бути таким незграбою?

--- Краще я сама! --- вона спритно викрутилась і м'яко стала поряд --- Ти прямо як мої брати. Усі хлопці однакові!

Помітивши, що я знітився вона зупинила мене і зазирнула в очі.

--- Ти тільки не тікай нікуди, добре? Бо як тільки у мене з кимось починають клеїтись дружні відносини він чи вона то тікає, то мені треба кудись їхатии--- вона зітхнула --- я ніде не можу знайти собі місця.

--- Ти не уявляєш, як я тебе розумію.

--- Так усі кажуть!

--- Повір, незаконний син некроманта і цілительки Лілан --- я повторив слова Сна --- знає, як це, бути непотрібним.

--- Оце... То... Так... Ти некромант?! То вижени з мене тінь! --- вона благально склала руки (тінь це слабкий пакосний дух, який вселяється в людей і не дає прокинутись магії).

--- Я спробую. Я ще не виганяв духів. Та й я не зовсім некромант у мене магія інша. Я не знаю, як вона зветься.

--- Благаю! Усі в моїй сім'ї маги! Не може бути, щоб я була пуста!

Я зітхнув. Навів на неї розкриті долоні, глибоко вдихнув, повільно закрив і знову відкрив очі. Тепер силуєт Маруф був наче з криги. А там, де було серце сиділа потворна тінь. Я протягнув руку і двома пальцями підчепив духа за "загривок". Не зважаючи на опір витяг тінь з дівчини, випустив, клацнув пальцями і дух упав на землю перетворившись на безфорний камінець з мій ніготь завбільшки. Так робив мій батько, коли до нього приходили люди з духами всередині. Тільки він кликав духів, а не витягав їх.

--- Обов'язково було запихати в мене руку? Ти наче туманом поплив, а тоді раз! І тінь у тебе в руках тріпається!

--- Ти маг води --- нащось сказав я.

Вона раптом кинулась мені в обійми. Я аж крякнув від її ласки. Далі ми ішли мовчки. Маруф пішла в свої думи і не помічала нічого навколо себе. Це була неймовірна мить. Ми удвох ішли зимовим лісом в оточені голих дерев. Навколо ні душі.

--- Покажи ту дивну магію, про яку ти казав.

Я, без зайвих слів, активував мариво, розчинився, я обожнюю цей стан. Нічого не болить, нічого не заважає. Туманом поплив, застелився навколо її ніг. Дівчина зойкнула. У мить я постав перед нею на половину туманним. Цей образ я можу підтримувати довго. Якщо вірити відображенню в воді, то виглядаю я під час такої напів активації як велика сіра рись з чорними очима. Звіродух, або перевертень.

Як багато речей сталось за такий короткий проміжок часу!

--- Неймовірно... --- прошепотіла Маруф. Вона стала навколішки і простягла до мене руку --- Можна?

Чудово розуміючи її наміри я кивнув. Лагідні руки пестили мене по голові і за вухами. Му звісно! Я для неї просто кіт, хоч і великий.

--- Чудове вміння! --- дівчина нарешті оговталася.

Замість відповіді я перем'явся з лапи на лапу. Увесь лишившийся шлях я ішов в образі рисі. Так попросила Маруф. Я був, чесно кажучи не проти, так було не так холодно. Все ж таки у рисі густе хутро, а в мене немає теплого одягу.

Нарешті ми прийшли на місце. Це була галявина глибоко в лісі, усе як треба, струмок, сніг, мішені на деревах... Нас цікавив саме останній пункт. Я довго пояснював дівчині, як треба тримати лук, як напинати тятиву, як направити стрілу. Коли в неї було якесь уявлення про стрільбу, ми стали поряд, націлились на мішень і дві стріли зі свистом розітнули повітря. Она ввіткнулась майже в центр і розбилась на геометричні зблиски. А друга врізалась в дерево під мішенню.