Колись давно...

Цитадель некромантів.

Горішній поверх.

На підлозі були намальовані вигадливі руни. Некроманти стояли у колі. Це був складний ритуал, він мав очистити від духів кілька миль навколо. Але і провести його міг тільки бенефар. (у некромантів є п'ять рангів. Рекрут, амрор, неавр, клопест і бенефар). У їхній цитаделі було лише два бенефари. Голова і Сатурн. Голова ордену зазнався і зазвичай складні ритуали проводив останній.

От і зараз сорока двох річний Сатурн стояв майже у центрі кола і виспівував потрібну замовку. Він мав сильний глибокий голос, духи і тому подібне любили спів і тому в їхній гільдії рекрутів вчили співати. Некромант здійняв жезл угору.

Меалн стояв трохи осторонь. Він був лише рекрутом і єдине його завдання було тримати інвентар. Його погляд раз у раз ковзав до стіни, де сидів син Сатурна. Хлопцеві було всього десять років і він був дуже схожий на батька. Тільки у Сатурна був пряміший ніс і тонкі світлі губи, а інші дрібні відмінності б зникли з часом. Дитя було аж надміру тихим. І це й допомогло йому вмовити дозволити подивитись. Він притулився спиною до стіни і привідкрив рота. Він був нерухомим, навіть дихав через раз і здавалось, що й серце пропускало удар. І через цю нерухомість він був схожим на статую.

Раптом бенефар ввіткнув жезл у центр кола і закричав. Закляття витягували з нього сили. Духів народилось дуже багато. Прозорий камінь наповнився примарним світлом. У Сатурна підігнулись ноги, Меалн мав прикласти йому до лоба некопичувач магії, щоб привести до тями, але він розгубився. Йому почали щось кричати, краєм ока рекрут помітив якийсь рух, наче по підлозі стелився туман. Він стрепенувся, та накопичувача в нього в руках не було.

--- Не лови гав, Меалн, тебе тільки що обікрала десятилітня дитина.

Син бенефара притулив накопичувач батькові до потрібного місця і осудливо похитав головою. Він до пори до часу тихий, а тоді як щось ляпне...