Розпродаж

Нарешті я зайнявся водянчиками. Знайшов місце і примостився чекати. На мене дивились зі скептизмом. Мабуть, думали що вкрав на фермі. Але знавець одразу помітив би, що вони одного виводку. Тільки одне створіння було не смарагдове, а чорне.

--- За скільки? --- звернувся до мене мечник у одязі вершника. Він з цікавістю розглядав ікринки.

Я розкочувався з носка на п'яти і нараховував ціну:

--- Водянчикикоштує 5 золотих. Плюс вони з дикої природи це ще 2 золоті. Вони народились у підтопленій печері і я ризикував життям щоб їх здобути це ще 2. Усього дев'ять. Але якщо гуртом зроблю знижку.

--- Говориш так, наче один тут продаєш водянчиків. У будь-кого на золотий а то й на три дешевше --- воїн хотів збити ціну. Ну що ж хай спробує.

--- Таких? Чи з ферми? --- я повернув голову на бік і глянув на нього з-під вій.

--- І диких теж... --- Овва! Що я чую! Невпевненість!

--- А чи точно вони виросли у потрібних умовах, щоб досягти усіх бажаних результатів? Адже ви прекрасно знаєте як температура і вологість впливають на дракончиків --- я подався вперед.

--- Подумаю над твоєю пропозицією... --- він пішов далі, але думаю, що він ще повернеться.

--- Тільки добре подумайте! --- крикнув я йому в слід.

Ех... Не довіряють мені люди. На ринок зайшли двоє. Дівчина і ельф. Ельф тримав велику конструкцію для запису "спогаду" себто візуальної копії(Магічний аналог камери) Вони про щось сперечались, помітивши мене пожвавились. Мені не деже хотілось спілкуватись з ними.

--- Прямий ефір! --- вигукнула дівчина.

Клацнув важкий пристрій. Вона нахилилась до мене. Заглянула в очі. І пішла до наступного. От і добре, не дуже то й хотілося. Краще хай покупець прийде. Повз мене бродили воїни і простолюди. Кожен приглядався до ікринок, але одним не вистачало грошей. Інші мали досить валюти на кращих драконів, а ті, що шукали водянчиків ставились до мене зі скептизмом.

І тут прийшов той самий мечник.

--- Я візьму десять! --- вигукнув він, наче хтось намагався його випередити.

--- Дев'яносто... вісімдесят п'ять золотих!

--- Не дуже у тебе великі знижки --- пробурчав він, але вказану суму дав.

--- Я і не обіцяв, що вони будуть великі!

Він згріб смарагдових у наплічник і квапливо кудись пішов.

Я узяв чорного дракончика в руки.

--- У нас чимось схожа доля, та жартую... Не ображайся. --- я сунув його в кишеню і побрів у відділ алхімії. Мені треба збути гриби і лілеї.

***

Гоблін алхімік діловито копирсався в квітах. Мій товар викликав фурор. Бо зайшов я у одну з дальніх гілок. Зіллєвари пропонували непогану ціну, але гоблін кількома словами порозганяв усіх. На скільки я зрозумів, він тут --- персона важлива. І судячи з цін на його зілля, не просто так. Тож доступ отримав перший. Знаючи вдачу майстра, алхіміки порозходились. Тільки один початківець вирішив забрати залишки.

--- За все дам тобі.... Хм... Сотню сріблом. (10 золотих). Влаштовує?

--- Звісно! --- я аж підскочив. Нічого собі пощастило!

Гоблін дістав гаманець і при мені відрахував потрібну суму. Не дивлячись на розповсюджене твердження, гобліни у цих питаннях чесні. Його помічник підхопив матеріали і поніс до прилавку. Початківець боязко підступив до скупих залишків. Лишились тільки ті, що прим'ялись.

--- За скільки даси? --- спитав він.

--- Давай, за один срібний, хоча це дуже дорого.

--- Я можу дати срібний міддю. Це вигідна для мене ціна. Мені поки, що не потрібно якісних матеріалів. Усе-одно зазвичай не виходить --- він порився в кишенях і витяг десять дрібних монеток. Забрав товар і повеселілий пішов на своє місце.

А він прикольний. Видовжене обличчя, відкриті сірі очі, крипатий ніс, гарні пухковаті губи і розкошлане каштанове волосся. А головне, не втрачає надії на краще. Як і Маруф. Мені треба цьому в них повчитись.