Таємні послання

І от я іду по ринку шукаючи місце, де б притулитись і порозпродати водянчиків. Мені на очі потрапляє прилавок з коштовностями. Люди там не тільки купляли, а й продавали. Підійшовши туди і дочекавшись своєї черги я побачив... Я спершу сам не повірив! Ту саму рудокосу дівчину, що у її прилавок врізався. Я протягнув їй коштовності з мішечка. Вирішив лишити тільки срібні сережки, їх покладу на рахунок в банку. Як і монети.

Дівчина по черзі зважувала прикраси і на великих рахівницях нараховувала суму. Я ж у свою чергу придивлявся до неї. Вона була... Яскрава. В обох значеннях. Правильно окреслене обличчя, світлі небесно блакитні очі, губи  розтягнуті в доброзичливій усмішці, маленький акуратний ніс і щоки, як і в мене, веснянкуваті, але на її обличчі вони виглядають як так і треба, а не як мушки нагадили. Завжди весела і привітна. Наскільки я зрозумів, купець, що обслуговував ще когось був її начальником, а не батьком.

--- А цей медальйон я не можу прийняти --- дівчина простягнула мені рубін на ланцюжку --- Він зачарований. Сер Маарш розірве мене на місці, якщо його побачить.

--- Як ти дізналась?

--- Я артефактор, а зараз іди --- вона віддала мені гроші, нахилилася до вуха і прошепотів --- краще узагалі нікому його не продавай.

Здивований таким застереженням я пішов до банку. Там мене зустрів доволі привітний клерк і заявив, що на моє ім'я вже є скринька, і що є вона вже десять років, тож те, що я прийшов було дуже доречі.

--- То скористуєтесь своєю скринькою, чи бажаєте створити нову?

--- Скористуюсь старою. І... Що лежить на рахунку?

--- Та нічого особливого. Купа листів, трохи грошей... Ой! А їх дві! І обидві створенні сторонніми... Аж дивно. Хм... У другій один лист і шкатулка. Бажаєте щось покласти чи забрати?

--- Покладіть це --- я простяг сережки в нещасному потріпаному мішечку --- в одну з скриньок і якщо є така функція якось перекладіть все в одну. А і я заберу листи.

--- Одна з скриньок з власним доступом. Бажаєте перенести все туди? Чи зайти?

--- Так. На обидві пропозиції... --- я зніяковів.

Клерк  торкнувся моєї руки і я опинився в тісній кімнаті.

Тут лежали монети у спеціальному ящику, листи на поличці, а шкатулка на підлозі.

Я кинувся до листів. Більшість були заклеєні воском і пахли парфумом. Але один лежав осторонь і був з інакшого паперу. Схопив "пахучі" листи і відкрив перший.

"як ти і просив Ернон" і плюс пір'їна фенікса.

Я спохмурнів. Сім із восьми листів були такі і тільки в останньому писали вже до мене.

"Лелаль, не переймайся з приводу попередніх листів, орден слідкує за кожним моїм кроком. Я лише втиралась їм в довіру. Мені слід було стійкіше виборювати, щоб ти був там, де маєш бути, тобто тут, у гільдії. Не думаю, що тобі добре жилося в цитаделі некромантів, та це не моя воля. На жаль у мене немає можливості зустрітись з тобою. Якщо тобі буде потрібна допомога, у тебе є багато родичів по моїй лінії. Ти можеш звернутися до когось із..."

Я не дочитав. Про яких родичів іде мова?! Я ганьба для них! Усі вони ненавидять мене! Та схоже і Лілан непоганого живеться і без мене. Другий лист написав батько. Як завжди коротко і без зайвих слів:

"Як ти вже знаєш, зараз скрутні часи. Не знаю коли ми ще раз побачимось. Якщо що, пиши, допоможу чим зможу."

Він ніколи не виявляв до мене почуттів. Завжди був заклопотаний... Тут я теж ніхто і звуть мене ніяк. Обуза... Зайвий... Я дуже любив батька. І розуміння було болючим. У мене защипало очі. Я відчинив шкатулку. Тут лежав кинджал з міфрилу з вставленими граненими кривавими топазами. Це дуже сильна річ. Але використати її можуть лише некроманти. Ну і такі як я. Ми вже перевіряли, я міг використовувати артефакти і світла і темряви. Я узяв ніж. Візерунки на металі засочились туманом. Так діяла моя магія. Кинджал почав підлаштовуватися під мою руку. Став трохи легший. Звузилось рукв'я. Змінились виямки для пальців. І шкіра на руків'ї стала м'якша.

Я поклав сережки у шкатулку. Кинджал вирішив лишити при собі. Я наказав йому зникнути і він виконав. Потім подумки покликав, і зброя з'явилась у мене в руці. Я довго думав, що робити з медальйоном. А буде що буде! Начепив його на шию. Хм... Жодних змін. Може, здібність артефакту не пасивна? Мені ще доведеться про це дізнатись.