Рейд і кумкала

Кремезний як ведмідь воїн з скептизмом розглядав мене, роздумуючи, чи потрібний я їхній, вже здруженій, команді. А русявий маг запевняв його, що без лучника їм буде складніше і, що я буду гідною заміною їхньому Кауру, який, на скільки я зрозумів, отримав поранення під час минулого рейду. Ця команда бувала тут через тиждень. А зараз кумкал було особливо багато, до того ж поступила інформація про скарбницю пларів(древній народ). І сьогодні вони збирались зайти глибше.

--- Ти прийнятий, але на велику частку не розраховуй. Усе, що збереш сам - твоє --- а остання умова доволі приваблива. У інших командах мені казали, що я маю віддати половину.

--- Зрозумів --- мені хотілось додати ще "я і не розраховував".

--- Ну пішли! Бойовий порядок! --- команда стала на узгоджені місця. Спереду командир і ще один мечник, за ними маг і цілитель, процесію закривав кинджальщик --- Ставай на місце Каура, поряд з Арагоно.

Кинджальщик махнув рукою, показуючи, що я стоятиму поряд з ним. Усі діставали зброю і іншу атрибутику. У мене одного не було ніяких зілль чи чогось там іншого. Навіть мій лук не потребував стріл. Я випадково його придбав. Купець і не знав, що лук зачарований, думав, що сяє для понтів і продав за безцінь, як на річ з таким сильним зачаруванням. Така зброя швидко себе окупила, бо мені не треба було купляти нові стріли, і у мене були необмежені вистріли у бою.

--- Пішли!

Ми рушили у глиб печери. Кумкала не забарились. Вони нагадували великих жаб, тільки мали ще одну пару кінцівок і сягали розміру вівці.

Першого монстра розрубав меч, другого розкваств молот, третього спопелило закляття, четвертого, що підкрався ззаду прикінчили кілька розсіків ножа. Я навіть зрозуміти нічого не встиг. Але коментарів в свою адресу не почув. Група просувалась далі методично висікаючи кумкал. Я лише раз вступив у бій. Тоді моя стріла прошпилила одного з монстрів від лоба до потилиці. Створіння нападали групами по чотири три і з ними розправлялись і без моєї допомоги.

І нащо я їм узагалі? Накаркав...

--- Іде хвиля! --- закричав маг.

--- Арго наперед! Моан, тримай мене і Торна! Торн фокус на першу лінію! Сон і е... Ну ти зрозумів на дальню.

Отже хіллер --- Моан, мечник --- Торн, маг --- Сон, а кинджальщик --- Арго? Типу так? Ну воїна ватажка звали Непаль, це я точно знав.

Так, треба зосередитись! Я маю стріляти на дальню лінію, побачити б ще її в таких сутінках. І тут у мене серце ухнуло в п'яти! На нас перла купа цих створінь. Кумкала збились у більшу зграю і тут їх було більше двох десятків! Ну що ж, почали!

Раз! Перша жаба падає з стрілою в роті.

Два! Другій вістря стикається в груди.

Три! Наконечник розпанахує спину третій і її добиває спалах вогню.

Чотири! У черево ще одній.

П'ять! В молоко.

Шість! Стріла наздоганяє кумкало, ввіткнувшись йому у шию і не дає стрибнути на Арго.

Раптом одна жаба... Плює в мене, я не встигаю ухилитись і слиз потрапляє мені на руку, задівши відкриту долоню.

Сім! Та що плюнула в мене парах з стрілою в носі.

--- Чудова робота! --- вигукує Непаль звертаючись до всіх нас.

Я з радісною усмішкою глянув на команду. Порівняно з ними я --- моська перед слоном. Але такі маленькі успіхи наближали мою мету --- вступити у лави справжніх "мисливців", які борються з значно сильнішими монстрами. Глянувши на слиз я скривився. Треба змити цю гидоту! Я нахилився до води, печера була підтоплена.

--- Ні! Стій! --- Моан схопив мене за рукав --- Не можна його мочити! Потруси рукою.

Я слухняно виконав наказ. Слиз засох і перетворився на плівку, яку Моан зідрав у мене з руки. А тоді цілитель засукав рукав і продемонстрував слід на зап'ясті. Наче шкіра кипіла пузирилась і застигла в такому стані.

--- Ось, що буде, якщо його змити водою. Тож краще скажи мені і я допоможу тобі.

Насправді мені було не приємним, що вони ставляться до мене як до дитини. Але я справді значно молодший. А  вони вже бувалі воїни тож... Відношення до мене відповідне.

Якийсь час кумкал узагалі не було. Ми йшли у тиші, тільки хлюпали кроки у воді. Десь удалині можна почути тихе дзюрчання потічка. Атмосфера була погрозлива і напружена. З кожним поворотом командир усе хмурнішав. І раптом почулось хлюпання лапок з перетинками.

--- По накатаній схемі, але головна задача --- вижити! --- гаркнув він і група змінила розстановку. Ті, що могли витримати багато ударів прикривали бійців дальнього бою. 

Мене притисло до стіни. Якщо по чесному, то я почувався зайвим. Через мене гірше закриті ті бійці, з яких значно більше користі. Попід верхом печери були протягнуті канатні мости. Чому їх зараз не використовують? І нащо їх узагалі будували? Проте, схоже для таких випадків і будувалось. Жаб було стільки, що вони лізли одне на одного. У мене в голові з'явилася трохи дурнувата ідея. Я засунув пальці в щіль у стіні, поставив ногу на виступ. І так помалу-помалу дістався канатного моста. Дошки були старі і трухляві і сильно прогинались. Мотузка виявилась якіснішою. Я перехилився через край, глибоко вдихнув і почав пускати стрілу за стрілою не розбираючи, влучив чи ні.