19

За кілька хвилин вона, плавно похитуючи стегнами й натягнувши на обличчя маску найбільшої покори, ковзнула всередину шатра.

У руках вона несла срібний піднос, на якому парував чайник із рідкісної порцеляни й лежали медові ласощі.

- Великий Володарю, - заспівала вона голосом, який мав би нагадувати дзюрчання лісового струмка, але в нинішній обстановці звучав радше як скрип немащеного воза. - Ви повернулися з походу таким втомленим і розгніваним... Я принесла вам заспокійливий відвар, щоб ваші думки стали легшими перед новим походом.

Інгвар завмер на пів слові.

Повільно повернув голову до непроханої гості, і його зміїні зіниці звузилися в дві тонкі, небезпечні щілини.

Атмосфера в шатрі миттєво опустилася нижче точки замерзання.

- Геть, - тихо промовив Дракон, але так, що в орка-генерала затрусилися коліна.

- Але, Володарю, я лише хотіла... - ельфійка зробила крок уперед, віддано заглядаючи йому в очі.

- ГЕТЬ ЗВІДСИ! - заревів Інгвар так, що порцеляновий чайник на підносі перелякано дзеленькнув. - Якщо за три секунди твої вуха не зникнуть із мого шатра, я згодую тебе варгам разом із твоїм відваром! У мене війна, а ти лізеш зі своїми солодощами!

Ельфійка зблідла, але її підступний розум працював швидше за страх. Відступаючи до виходу й ледь не впускаючи піднос, вона встигла дзвінко й виразно промовити, ніби міркуючи вголос:

- Звісно-звісно, о Великий Інгваре... Нічні ельфи - народ підступний. Вони ж володіють особливою, одурманювальною магією розуму. Проти них у лісі так важко воювати... Добре було б мати при собі захисні амулети. Старовинні, родові... Вони б дуже допомогли вберегти ваше серце від їхніх чар.

Із цими словами вона вислизнула назовні, залишивши по собі шлейф дорогих парфумів і дзвінку тишу.

Дракон на мить насупився, обдумуючи її слова.

«Магія розуму? Ну звісно. У нічних ельфів завжди були ці штучки».

І тут його погляд сам собою, повільно, ковзнув до приліжкового столика, де зазвичай лежав важкий бронзовий диск із багряним каменем - його родовий захист від будь-яких ментальних атак.

Столик був порожній. Інгвар на мить завмер. А потім його обличчя повільно налилося багряним.

Він зрозумів. Захисту немає. І в таборі завівся злодій.

- Варту до мене! Живо!

Рев Інгвара, здавалося, навіть припідняв важкий шкіряний дах шатра.

Генерали вилетіли назовні швидше за стріли, а вже за хвилину перед розгніваним Драконом, тремтячи всім тілом, вишикувалися в ряд орки-вартові, які чергували в таборі під час його відсутності.

Інгвар нависав над ними, мов грозова хмара, а його бурштинові очі палали зловісним вогнем.