15

Так вони й заснули: великий і жахливий Володар, уткнувшись носом у маківку феї, яка пахла озерною водою і ще зовсім трішечки - чимось дуже привабливим,

і Алія, чий носик уткнувся в жорстку шкіру його обладунку.

Ранок почався не зі співу птахів, а зі гуркіту солдатських чобіт.

До шатра, сяючи начищеними латами, зайшли двоє капітанів: суворий орк із сікачем за поясом і мовчазний гоблін-розвідник.

Вони прийшли за наказом про наступ, але слова застрягли в них у горлі.

Картина відкрилася епічна: їхній грізний ватажок, одного погляду якого боялися цілі королівства, лежав на килимі й абсолютно безсоромно обіймав мокру, скуйовджену фею в шкурі.

Орк моргнув раз. Потім ще раз. Гоблін почухав потилицю й упустив карту.

- Е-е-е... Володарю? - хрипко видавив орк, відчуваючи, що світ довкола щойно тріснув по швах. - Тут це... сьогодні наступ. І ми хотіли спитати... а що тут, власне, сталося?

Дракон і Алія підскочили одночасно, ніби за командою.

Шкура зісковзнула, крила Алії, вже сухі й розчепірені на всі боки, перелякано затріпотіли.

Дракон миттєво прибрав свого найстрашнішого вигляду, хоча волосся в нього було скуйовджене, а на щоці відбилася ґудзикова вм’ятина від куртки феї.

- Нічого не сталося! - гаркнули вони в один голос: один - грізним риком, інший - тоненьким, як у горобчика.

Та так злагоджено, що капітани мимоволі відступили на крок.

- Просто сушили майно, - додала Алія, поспіхом натягуючи свою куртку кольору хакі. - Сирість у кістки йде, самі розумієте. Захворіти можна.

- Геть звідси! - рикнув Дракон, і в його очах знову спалахнули жовті іскри, але цього разу в них не було смертельної люті.

Лише пекуче бажання, щоб його залишили в спокої в цьому шатрі, яке раптом стало надто тісним.

Капітани вилетіли назовні зі швидкістю гарматних ядер.

За п’ять хвилин увесь табір уже знав: у Дракона з феєю «нічого не сталося».

Але так голосно й так дружно, що заздрісниці від досади почали кусати губи.

А Алія, пригладжуючи неслухняне волосся, подумала, що бути «цінною заручницею» - робота, звісно, нервова, але в хутряній шкурі цього лускатого все ж таки напрочуд тепло.

Ранок тягнувся повільно, мов густий лісовий клей.

У шатрі запанувала така тиша, що було чути, як вуглинки у вогнищі час від часу зітхають, перетворюючись на сірий попіл.

Слуги, які принесли сніданок на важкому підносі, заходили навшпиньки, намагаючись навіть не дихати.

Їхні очі так і бігали від грізного Володаря до скуйовдженої феєчки, але ті сиділи по різні боки столу й зосереджено вивчали свої тарілки.

Алія їла акуратно, намагаючись не кришити, а Дракон похмуро шматував смажене м’ясо, причому вигляд у нього був такий, ніби він допитував цей сніданок у державній зраді.