12

«Ну от, - читалося на їхніх гарних обличчях, - догралася малявка. Схоже, утнула щось таке, за що Дракон по голівці не погладить. Уже краще бути просто красунею в обозі, ніж тією, кого ведуть на розправу до самого Володаря».

У шатрі Дракон ходив із кутка в куток, нагадуючи барса, замкненого в клітці.

Коли Алію буквально впхнули всередину, він навіть не подивився на неї.

- Сядь там, у кутку, - наказав він, і голос його прозвучав похмуро й загрозливо. - І сиди тихо. Щоб ані зітхання, ані твого гикання не чув. Зараз прийде делегація нічних ельфів, справа важлива. І не смій лізти зі своїм «добром».

Алія слухняно забилася на ті самі шкури, підібгавши ноги.

Вона бачила, як він роздратований, як ходять жовнами його щелепи, і їй було по-справжньому страшно.

Невдовзі полог відкинувся, і до шатра ввійшли нічні ельфи: бліді, зверхні, з очима холодними, мов зимові зорі.

Вони принесли дари: якісь різьблені скриньки з чорного дерева та сувої, від яких віяло древньою магією.

Почалися довгі, тягучі переговори.

Ельфи говорили хитромудро, з тонкою, ледь прихованою насмішкою, раз у раз нагадуючи про свої права й давні кордони.

Дракон слухав, і Алія бачила, як він змінюється.

Його пальці, що стискали підлокітник крісла, побіліли. Повітря навколо нього почало вібрувати від ледь стримуваної люті.

Це була вже не просто злість.

Це була темна, руйнівна пожежа, яка ось-ось вирветься назовні, і тоді від ельфів, від шатра, а може, й від усього табору залишиться лише попіл.

Феєчка зрозуміла: ще хвилина - і він когось уб’є.

Або спалить.

Вона не могла цього допустити, бо навіть такі неприємні ельфи - вони ж усе одно живі.

Вона тихенько, майже не дихаючи, потягнула ту саму невидиму ниточку своєї магії.

Віддала йому весь свій спокій, усю внутрішню тишу сонного лісу й м’якість ранкового туману.

А натомість...

Натомість у неї хлинула його лють.

Гаряча, густа, чорна, мов смола.

Вона вдарила їй у голову, змусила серце калатати так, ніби в грудях замкнули дикого звіра.

Алія відчула, що її буквально розриває зсередини.

Забувши про всі заборони й страх перед Драконом, вона схопилася на ноги.

Нічні ельфи здригнулися й замовкли.

Дракон здивовано обернувся, відчувши, як у його душі раптом запанував дивний, майже неприродний спокій.

Але Алія вже не могла чекати.

З диким криком, який зовсім не пасував її маленькому тільцю, вона вилетіла з шатра, промчала повз приголомшену варту й кинулася до найближчого яру.

Їй треба було терміново, негайно віддати це страшне почуття землі, камінню, вітру - будь-кому, хто сильніший за неї.

Поки це чуже полум’я не випалило її дотла.

Алія вилетіла з шатра, відчуваючи, як усередині все клекоче й плавиться. Чужа лють була надто великою для її маленького тіла - вона пекла горло, застеляла погляд червоним туманом і вимагала негайно щось зруйнувати.

Бідолашна феєчка стрімголов скотилася в яр, перекидаючись сухою травою й ламаючи крильцями стебла полину, але земля не встигала забирати цей шалений жар.

Тоді, підкоряючись інстинкту, вона з останніх сил добігла до лісового струмка й з розгону стрибнула в крижану воду.

Вода зашипіла, приймаючи в себе темне полум’я драконячого гніву, і Алія нарешті змогла вдихнути.