10

Вона знала: зараз дійде до краю табору, знайде того самого розчавленого коника чи кульгавого зайця й забере їхній біль собі. Віддасть їм свою цілу лапку, свою рівну ходу, свою цілісність, а натомість отримає колючий холодок чужої недуги.

Одна з ельфійок, тонка, мов крижана бурулька, навмисне перегородила їй шлях, обдавши ароматом дорогих парфумів.

- І чим же ти його взяла, сіра мишо? - прошипіла вона, дивлячись на пом’яті крила Алії. - Яким приворотним зіллям напоїла? У тебе ж у торбі навіть пристойного корінця не знайдеться.

Алія зупинилася й подивилася в розширені від злості зіниці ельфійки.

- Зілля в мене немає, - тихо відповіла вона. - І трав теж немає.

Вона не знала, що ще додати.

Щоразу не знала.

У рідному племені їй теж часто ставили дивні запитання, супроводжуючи їх глузуванням. І Алія завжди губилася, не розуміючи, навіщо вони це роблять. Вона відчувала чужу злість і заздрість, але зовсім не вміла розпізнавати їхніх причин.

От і зараз лише розгублено знизала плечима.

Феєчка обережно обійшла красуню, яка завмерла від такої зухвалості.

Алії було ніколи сперечатися.

Десь попереду, за обозами, скавучав старий пес зі зламаною лапою. Алія вже відчувала цей надлом усередині себе, ще навіть не торкнувшись собаки.

Це й був її дар - найчесніший і найважчий обмін у світі.

Вона віддасть собаці свою здатність швидко бігати, а сама певний час страждатиме від болю.

Вона звернула до обозів, вирішивши, що краще вже мати справу з мігренями жаб, ніж із загадками великих завойовників.

«Світ недосконалий, - подумала вона, присідаючи навпочіпки перед скавучним псом. - Комусь же треба забирати зайве, щоб усе остаточно не розвалилося».

Поки фея займалася своїми звичними фейськими справами, Дракон від самого ранку перебував у неспокої. Щось не давало йому спокою, але що саме - він навіть не намагався з’ясувати.

Не воїнська це справа - копирсатися в дурних почуттях.

Дракон ішов табором, і воїни, помітивши його, витягувалися в струнку, намагаючись навіть дихати рідше. Він не збирався ні за ким стежити, просто ноги самі винесли його до обозів - там було тихіше й не так сильно пахло улесливістю.

Біля самого краю лісу він побачив її.

Алія стояла навколішки перед старим конем, який важко дихав, уткнувшись мордою в суху землю. На стегні тварини зяяла глибока рвана рана - слід від орочого бердиша, чорний від запеченої крові.

Дракон зупинився в тіні розлогої ялини й примружився.