9

Вона замовкла, чекаючи, що він зрозуміє.

Адже це було так просто й правильно: якщо є рана - її треба загоїти, якщо є робота - її треба робити.

- Ти зібралася лікувати коників, коли сидиш у шатрі того, хто вчора ледь не спалив пів світу? - Дракон нахилив голову, і його сірі очі знову стали чіпкими, пронизливими.

- Ну, світ ви поки не спалили, - розважливо зауважила феєчка, - а от коники вже страждають. І взагалі, незручно це.

- Незручно... - повторив за нею Дракон і насупився, ніби так і не зміг до кінця зрозуміти об’єкт своїх спостережень, у якого ніжно тремтіли тонкі крильця, коли вона хвилювалася.

- Шановний Драконе, - знову наважилася пояснити свою думку Алія, і кінчики її крилець затріпотіли, підіймаючи йому настрій, - я хоч і всього лише маленька фея...

Почала вона, і чоловік, ледь стримавши усмішку, перебив:

- Інгвар, - раптом мовив він.

- Що? - здивувалася Алія, зовсім розгубившись.

- Мене звати Інгвар, - повторив Дракон і жестом указав феї на двері.

- А... Алія, - чемно представилася вона у відповідь, від несподіванки трохи заїкаючись.

Алія обережно підняла важкий край пологу й вислизнула назовні, мружачись від яскравого сонця. Голова все ще трохи паморочилася - схоже, драконяче похмілля було таким самим масштабним, як і його крила.

Вона йшла табором своєю звичною, трохи клишоногою ходою, намагаючись не наступати на особливо великих жуків, які в цьому місці були такими ж похмурими, як і воїни.

Навколо неї відразу запала тиша, але не та добра, лісова, а колюча й задушлива.

Дівчата, прислані з інших племен, проводжали її поглядами, в яких було стільки отрути, що вистачило б отруїти ціле озеро разом з усіма карасями.

Прекрасна демонеса, яка вчора так запально танцювала, завмерла з гребенем у руках, проводжаючи маленьку фею спантеличеним поглядом.

Ельфійка, тонка й дзвінка, мов тятива лука, навіть забула натягнути її, розглядаючи пом’яті крильця Алії.

Вогняна відьма з південних земель, чиє волосся й досі іскрилося після вчорашнього виступу, зневажливо підібгала губи, дивлячись на костюм кольору хакі.

У повітрі так і висіло німе запитання. Та таке гучне, що в Алії аж засвербіли вуха.

Кожна з цих красунь, наділених і вродою, і могутньою магією, щиро не розуміла: що цей грізний ящір знайшов у цій посередності?

Чому саме вона - найнепомітніша й найтихіша - провела ніч у головному шатрі та ще й вийшла звідти живою, тоді як вони, з усіма своїми талантами, удостоїлися лише швидкоплинного погляду?

Алія відчувала цю заздрість шкірою, але не ображалася. Вона ж знала правду: Дракон знайшов у ній не жіночу вроду й не велику силу, а радше кумедне звірятко. Але пояснювати це було б надто довго, та й навряд чи вони повірили б.

- От халепа, - тихенько пробурмотіла вона собі під ніс, прискорюючи крок. - Учора я була жертвою, якої нікому не шкода, а сьогодні - тією, кому всі заздрять. Світ і справді зовсім позбавлений логіки.