8

Алія замовкла.

Що вона могла ще додати? Що її прислали не як дарунок, а як ту, що за пророцтвом повинна зупинити дракона. Щоправда, яким саме чином вона це зробить, їй так і не пояснили.

Їй було жахливо ніяково приховувати правду. Настільки, що щоки розпалилися так сильно, що могли б позмагатися з магією тієї самої вогняної відьми, яка вчора вразила всіх на святі.

Раптом їй стало нестерпно тісно в цьому величезному шатрі, просякнутому запахом звіриної сили та шкіряних обладунків.

- Я, мабуть, піду... - пролепетала вона, задкуючи до виходу й намагаючись не заплутатися у власних крилах, які після вчорашнього обміну звисали вже зовсім сумними ганчірочками.

Вона вже майже торкнулася спиною важкої тканини пологу, коли повітря в шатрі наче загусло.

- Ану стояти!

Громовий голос Дракона змусив її підстрибнути на місці й завмерти, немов метелика, пришпиленого до гербарію.

- Ти куди це зібралася?

Дракон підвівся з-за столу, і його тінь накрила Алію повністю - до самого кінчика носа.

Він дивився на неї з тим самим щирим подивом, який буває в людей, що раптом виявили у власній кишені замість монети живого джмеля.

Алія зітхнула, поправила свій пом’ятий одяг кольору хакі й подивилася на нього знизу вгору, намагаючись, щоб голос не надто тремтів.

- Розумієте, це недобре - мені залишатися у вашому шатрі. Непристойно.

Дракон завмер на мить, перетравлюючи почуте, а потім шатро буквально здригнулося від його реготу.

Це був не той ввічливий смішок, яким обмінюються старійшини на радах. Ні.

Це був справжній, гучний драконячий регіт, від якого кубки на столі дрібно задрижали, а пил, здавалося, перелякано завмер у повітрі.

- Непристойно? - видушив він крізь сміх, витираючи сльозу, що виступила в кутику ока. - Ти щойно спокійно спала на моїх шкурах, обікрала мене на цілу бочку добірного вина, випивши моє сп’яніння, а тепер хвилюєшся про пристойність?

Алія насупилася. Вона зовсім не бачила в цьому нічого смішного. Пристойність - це ж як корінці лісових трав: якщо їх не берегти, вся рослина зів’яне й перетвориться на потеруху.

- Одне іншому не заважає, - суворо зауважила вона, склавши руки на грудях, від чого стала схожа на дуже сердитого горобчика. - Те, що я допомогла вам протверезіти, - це питання безпеки й гігієни духу. А те, що дівчина з порядного роду фей перебуває в шатрі самотнього чоловіка, та ще й завойовника, - це вже питання репутації. Що про мене подумають в обозі? Скажуть: «Гляньте лишень, наша Алія - щойно приїхала, а вже під самого головного під шкури примостилася».

Дракон нарешті перестав сміятися, хоча в його сірих очах усе ще танцювали веселі іскри. Він знову сів на свій трон, із цікавістю розглядаючи це дивовижне крихітне створіння, яке примудрялося читати йому нотації про мораль.

- Твій народ прислав тебе мені як дарунок, маленька феє, - нагадав він, і в його голосі на мить знову промайнула колишня сталь. - А дарунки зазвичай не йдуть лише тому, що їм «ніяково». Вони належать тому, кому їх подарували.

Дракон ще не закінчив говорити, а на фею знову обвалилася вся правда її становища, яка тепер, уже на тверезу голову, зовсім не здавалася смішною.

Її розмови про непристойність були лише приводом утекти якомога швидше. Зрозумівши, що це не спрацює, вона вирішила зайти з іншого боку.

- Так уже ж ранок, - пояснила вона так терпляче, як зазвичай пояснювала їжакам, що не варто згортатися клубочком просто посеред стежки. - У мене багато справ. Там, в обозах, звірятка... Самі розумієте, коли ваше військо йде, під копитами завжди хтось залишається. Їх же треба підлікувати, біль забрати, поки він зовсім не зачерствів.