7

Напевно, тому, що ніхто з тих, хто вчинив подібне, не виживав достатньо довго, щоб поділитися досвідом.

- Ти, - погодився Дракон.

І замовк, явно чекаючи продовження.

Алія ковтнула. Горло пересохло, її почало бити дрібне тремтіння.

- Пробачте, - нарешті вичавила вона. - Я не хотіла... тобто хотіла, але не думала... тобто зовсім не думала...

- Це помітно.

Вона втягнула голову в плечі, намагаючись забитися ще далі в куток, під теплі шкури.

- Підійди, - наказав він.

Ноги не хотіли слухатися. Але хіба в неї був вибір? Алія підвелася, хитнулася й повільно підійшла до столу. Зупинилася трохи далі.

- Ближче! - промовив дракон голосом, який здався феєчці потойбічним.

Вона зробила ще кілька кроків, але за його загрозливим поглядом зрозуміла, що треба ще ближче.

Зупинилася на відстані витягнутої руки. Ближче змусити себе не змогла.

Дракон дивився на неї все тим самим уважним поглядом, як учора. Тільки тепер у ньому було щось іще. Щось, чого феєчка не могла розпізнати.

- Твій дар, - промовив він. - Поясни.

Не попросив. Наказав. Він узагалі не вмів просити.

- Я можу... обмінювати, - тихо сказала Алія. - Стани. Почуття. Рани. Забираю в одного, віддаю іншому.

- Куди ти поділа моє сп’яніння?

- Собі забрала.

- А потім?

Алія зам’ялася.

- Нікуди. Заснула раніше, ніж встигла передати.

Він фиркнув. Майже як учора в драконячій подобі, тільки тихіше.

- Навіщо?

Запитання застало її зненацька.

- Що - навіщо?

- Навіщо ти його забрала? Я тебе не просив.

Алія кліпнула. Дивне запитання. Хіба це не очевидно?

- Ви були п’яні, - пояснила вона так, ніби говорила з маленькою дитиною. - А довкола стільки людей. І зброя всюди. Хтозна, що могло статися. Раптом ви б когось образили. Або вас би хтось образив. Хоча вас, мабуть, складно... Але все одно. Бути п’яним недобре, коли навколо стільки живих істот.

Дракон мовчав так довго, що Алія вирішила: вона сказала щось не те.

Напевно сказала.

Вона ж вічно говорила щось не те.

- Ти забрала сп’яніння в істоти, яка може спалити тебе одним подихом, - повільно промовив він, - тому що хвилювалася, що я когось образжу?

- А?.. - чомусь у його вустах це звучало як дуже дурний учинок.

Знову мовчання.

Потім Дракон відкинувся на спинку трона й подивився на неї так, ніби побачив уперше.

- Феї прислали тебе як дарунок, - сказав він. - Але мені здається, вони й гадки не мали, що саме дарують.