6

Він нахилився до неї, розглядаючи фею одним жовтим оком із вертикальною зіницею, потім повернувся й подивився іншим. Нарешті принюхався до неї й ніби фиркнув - наскільки це взагалі вміють робити величезні крилаті ящери.

Гаряче дихання торкнулося її обличчя.

- Така крихітна! - прогуркотів дракон.

Незрозуміло було, що саме він хотів цим сказати: чи то засуджував, чи, навпаки, захоплювався. Але фею більше здивувало інше - навіть не в звірячій подобі він міг говорити.

Алія сприйняла слова Дракона за комплімент і вирішила, що обов’язково повинна йому відповісти. Навряд чи в тверезому стані їй спала б на думку така шалена ідея.

Вона торкнулася своєю маленькою долонькою морди звіра, провела рукою, як гладять собаку.

- Ти такий милий! - проспівала вона своїм тоненьким голоском і, випадково влучивши пальцем йому в ніздрю, додала: - І теплий!

Що в ту мить сталося з Драконом, який багато років наганяв жах на весь світ, - відомо лише йому самому. Але він різко повернувся у своє людське обличчя. І на його обличчі було стільки здивування, що, будь це вогонь, він спопелив би все довкола.

Алія ж, зовсім не підозрюючи, який ефект справила на найстрашнішого воїна, раптом обм’якла й повалилася на землю.

За секунду вона вже міцно спала, солодко підклавши долоньки під голову й тихенько сопучи уві сні.

Дракон спершу розгубився від такої різкої зміни, але, придивившись і зрозумівши, що вона просто спить, раптом голосно розреготався.

Та так, що сусідні дерева затремтіли й скинули половину листя.

Його сміх підхопили воїни й усі присутні.

На цьому пригода й закінчилася, хоча ще хвилину тому всі були певні, що феї загрожує миттєва смерть.

Дракон махнув рукою, і двоє слуг тут же підскочили до сплячої феї. Але він зупинив їх жестом.

- Не чіпати, - коротко кинув.

Сам нахилився, підхопив її однією рукою, наче кошеня, й поніс геть від бенкетних столів. Феєчка навіть не ворухнулася, лише плямкнула уві сні й уткнулася носом йому в плече.

Воїни переглянулися.

Такого ніхто не очікував.

Дракон відніс її до свого шатра й поклав на гору шкур у кутку. Постояв трохи, розглядаючи. Потім хмикнув і вийшов.

Алія прокинулася від того, що сонячний промінь лоскотав їй носа. Вона чхнула, розплющила очі й не одразу зрозуміла, де перебуває.

Стеля була надто високо.

І надто червона. І пахло димом та чимось звіриним.

Вона сіла, і голова відразу нагадала про вчорашнє.

Ох-ох-ох.

Скільки ж вона випила чужого сп’яніння? І навіщо? Вона ж просто хотіла якнайшвидше опинитися подалі від усього цього.

А потім... потім усе якось змішалося.

Феєчка схопилася за голову й тихенько застогнала.

- Прокинулася.

Голос пролунав десь збоку, і Алія підскочила так, що мало не злетіла. Крила за спиною перелякано затріпотіли.

Дракон сидів за столом, заваленим картами й сувоями. У людській подобі.

При денному світлі він виглядав... звичайнішим.

Хоч усе одно величезним.

І все одно страшним.

- Я... - почала Алія й затнулася.

Що кажуть дракону, якого вчора назвала милим і тицьнула пальцем у ніздрю?

У голові не знайшлося жодного відповідного слова.

У жодній книжці про драконів про таке не писали.