5

Вона тихенько, майже непомітно потягнула ниточку своєї магії - тонку, звичну - і зробила те, що вміла найкраще. Забрала це тепле, пливуче, самовдоволене сп’яніння, цю ватяну пелену в голові, важкість у лапах, блаженну впевненість, що все прекрасно й ти володар світу.

І віддала йому натомість свою ясність. Усю. До останньої краплі.

Навколо ніхто нічого не помітив.

А ось Алія помітила одразу.

Підлога трохи попливла. Смолоскипи роздвоїлися. Вона розплющила очі й широко всміхнулася - цілком щиро, бо все навколо раптом стало таким смішним і зовсім не страшним.

Дракон же на троні повільно кліпнув, раптом набувши якоїсь небесною волею подарованої різкості погляду й твердості думки.

Голова раптом стала незвично легкою й гострою. Думки вишикувалися в ряд - чіткі, холодні, неприємні. Та сама тверезість, яку він так старанно заливав увесь вечір, повернулася й принесла з собою все, від чого він ховався. Тисячі вбитих. Спалені ліси. Обличчя тих, хто благав про пощаду.

Йому дуже не сподобався новий стан.

І тим більший подив викликала дрібна фея, яка тепер ледь трималася на ногах.

Він суворо дивився на п’яненьку фею в центрі галявини, яка дурнувато всміхалася.

- Що ти зробила? - тихо спитав він, і від цього його голос став ще загрозливішим.

Алія підняла на нього щасливі, розфокусовані очі й весело повідомила:

- Ми помінялися!

І захихотіла.

Дракон підвівся.

Цього виявилося достатньо.

Сміх, шум і розмови миттєво стихли. Кубки завмерли на півдорозі до рота. Навіть смолоскипи, здавалося, притихли й поменшали.

Він вийшов з-за столу й повільно рушив до феї. Кожен крок лунав, мов глухий удар кувалди. Здавалося, навіть повітря застигло в очікуванні.

Феєчка спершу побачила перед собою його чоботи, бо голову вже погано тримала. Потім підняла погляд вище й побачила ноги в запилених штанах, далі - тулуб у шкіряних обладунках.

І нарешті її погляд дістався обличчя.

Воно було дуже високо, і їй довелося сильно задерти голову.

Але погляд розумних, тверезих і дуже уважних очей раптом виявився зовсім близько.

Від переляку вона голосно гикнула.

Дракон зупинився просто перед нею й нахилив голову.

Розглядав. Довго й мовчки.

Так дивляться на щось зовсім незрозуміле - зі щирим, справжнім інтересом.

Алія стояла й чесно намагалася не впасти. Виходило не дуже.

У якийсь момент Дракону навіть довелося підтримати її за лікоть, щоб зовсім не гепнулася.

Від його дотику вона знову перелякано гикнула.

- Така дрібненька, - нарешті промовив він.

Не образливо. Просто констатував факт.

Десь у дальньому кінці галявини хтось із орків тихо, майже беззвучно, пирснув. І тут же замовк, бо Дракон повільно повернув голову в той бік.

Орк раптом виявив, що його кубок неймовірно цікавий. І негайно взявся його вивчати.

Увага Дракона знову повернулася до феєчки.

- Ти забрала моє сп’яніння собі? - несподівано гаркнув він і почав змінюватися просто на очах.

Плечі розширилися, спина вигнулася, і з неї з важким звуком розгорнулися крила, здійнявши довкола вихор повітря, що закрутив пил і змусив людей відступити, а руки перетворилися на лапи з довгими пазурами, які ковзнули по землі, залишаючи на ній подряпини.

Голова витягнулася, риси змінилися - і перед Алією вже стояла величезна істота.

Дракон ударив крилами по повітрю й погасив половину смолоскипів.

Він був величезний. Настільки величезний, що галявина, яка щойно здавалася просторою, раптом стала затісною.