4

Посередині ж виділили місце для показу тих самих умінь.

Воїни випили вина, а в середину вибігла перша, найсміливіша дівчина.

Вона виконала запальний танець, піднявши всім настрій. За це дівчині з роду дріад подарували невеличкий лісок у межах табору. За нею пішли інші - вони співали, танцювали, демонстрували свою магію на потіху присутнім. Кожній на знак вдячності щось дарували.

Водяна фея влаштувала фонтан просто в центрі майданчика, і натовп прийшов у захват, коли струмені води облили перші ряди.

Лісова німфа виросла з кам’яної підлоги живою трояндою, і це викликало в орків радше подив, ніж захоплення, але Дракон милостиво посміхнувся.

Вогняна відьма з південних земель запускала кулі полум’я аж до самого неба - ось це натовпу сподобалося по-справжньому.

Особливо запам’яталася вродлива ельфійка, яка показала чудову стрільбу з лука, викликавши загальну повагу. Воїни особливо цінували досягнення у військовому мистецтві.

Алія ж зовсім не поспішала на «сцену». Бідолашна так і не вигадала, що ж їй показати.

Знайти поранене звірятко й забрати його рану? Та з неї ж сміятимуться, якщо вона на очах у цих воїнів раптом почне кульгати чи вкриється синцями. Таке вже траплялося. Коли в здорової феї раптом ламається рука або з’являється рвана рана - це завжди здається смішним. Хай як би їй не було боляче, навколишні сміються й називають її дурною. Бо який розумний добровільно забере собі чужий біль?

У середину вибігла прекрасна демонеса, і довкола всі завмерли від захвату. Вона танцювала так пристрасно й вогняно, що рядами чоловіків не раз прокочувався схвальний вигук.

Фея відволіклася, зачаровано стежачи за рухами прекрасної дівчини. Цей танець пробуджував у душі щось нове.

Алія помітила, який інтерес викликала демонеса. Їй стало цікаво, що ж відчуває Дракон. Вона торкнулася його й уловила шалене бажання.

Швидко прибрала свою магію, почервонівши до самих кінчиків вух. Фею злякало те, що вона відчула. То була хіть, зовсім незнайома юній феєчці.

Вона постаралася забитися якомога далі в натовп спостерігачів. Раптом вдасться перечекати, і про неї забудуть.

Уся галявина гуділа від шуму й реготу. Алія стояла в черзі й тихенько гризла ніготь.

Чим вона може здивувати? Вилікувати чиюсь міль на очах у публіки? Зняти головний біль у гоблінів у третьому ряду?

Настала її черга. Її виштовхнули на середину галявини.

Натовп на мить притих, а тоді одразу вибухнув реготом. Уже надто маленькою вона була. Блідою. У своєму вічному хакі. Крила висіли, наче мокре листя.

Дракон примружився й підняв кубок - мовляв, ну-ну, здивуй мене.

Дракон був уже добряче напідпитку. Третій кубок, а може, четвертий. Очі блищали, мова стала довшою й гучнішою, думки - повільнішими й густішими, наче патока.

Алія дивилася на нього й думала, чим же його здивувати. Вона точно знала, що повинна здивувати, але навіщо - до кінця не розуміла. Саме в цю мить їй особливо гостро захотілося повернутися до свого маленького лісу, сховатися в якусь нірку. І щоб її більше ніколи не знайшли.

Думки миготіли одна страшніша за іншу.

«Гірше, мабуть, уже не буде», - подумала малеча й наважилася на відчайдушний крок.

А що, як поміняти його сп’яніння на мою тверезість?

Вчинок, відверто кажучи, ризикований. Хто знає, як подіє на Дракона тверезість.