Розділ 2

Феєчка приречено зітхнула. Але тут же винувато всміхнулася. Не вміла вона засуджувати інших - надто вже доброю була для цього. Тому прощала, приймала, розуміючи, що світ недосконалий. І навіть старійшини часом можуть помилятися.

Алія не була дурною й усе зрозуміла від самого початку. Вона знала, що нею не дорожать і не цінують. Хоч це й боляче ранило, та вона сама була в тому винна. Її магія зовсім не була потрібна племені. Звідки ж тут узятися цінності.

- Але що я можу? - запитала вона радше від розпачу, знаючи, що хоч би як пручалася, усе одно зроблять так, як вирішать старійшини.

- Тобі не потрібно битися! - поважно промовив старий. - Оракул проголосив, що добро переможе, отже, так і буде. Ти маєш із честю прийняти свою місію. Весь народ фей покладає на тебе великі надії.

- Ну, раз покладає... - пригнічено протягнула феєчка.

- Ти вирушиш до дракона як дарунок від нашого племені. Пам’ятай! Це велика честь!

Навколо всі захоплено заплескали, вітаючи фею.

Уперше все плем’я виражало їй стільки радісних почуттів. І хоч Алія розуміла: вони радіють, що проблема так легко вирішилася, зовсім без втрат - не їх обрали, - усе ж усміхнулася у відповідь.

Не встигла вона й отямитися, як уже їхала у возі назустріч своїй загибелі. У неї не виникало жодних сумнівів щодо слів «принести себе в жертву». Але десь глибоко жевріла маленька надія, що ця жертва все ж не коштуватиме їй життя.

Фею відправили з великим обозом, спорядженим різноманітними коштовностями в дар Дракону, як знак миру, щоб він не прийшов на їхню землю з війною. Алія їхала в одному з возів нарівні з дорогоцінностями, рідкісними травами й квітами, зіллям і цілющими засобами. Усім, чим була багата країна фей. Усе це тепер віддавали як данину дракону-завойовнику.

Дорогою до драконового табору вона продовжувала робити свої звичні справи. Усе частіше траплялися поранені й покалічені тварини, які випадково опинилися поблизу поля битви. І Алія всіх збирала, обмінювала їхні рани на власну цілісність.

Супровід дивувався її терпінню - скільки ж болю доводилося переживати простій маленькій феї. Не кожен дракон таке витримає.

А вона лише всміхалася у відповідь.

- Це ж ненадовго, - лагідно шепотіла. - Я віддам увесь біль сонечку й одразу про нього забуду. А от звірятко мучилося б усе життя.

Непомітно минуло кілька днів дороги, і ось вони нарешті під’їхали до стану драконового війська.

Як виявилося, не лише народ фей надіслав свої дари. Тут були обози від ельфів, гномів, перевертнів, орків та інших народів, навіть наги відправили свої дарунки. Від усіх родів також привезли красунь.

Алія розглядала їх із величезною цікавістю, але водночас і зі смутком. Вона була серед усіх найпосереднішою. А ж у народу фей найвродливіші дівчата. Чи не вирішить Дракон, що його обдурили, і чи не спалахне гнівом?

Їй залишалося лише сподіватися, що йому сподобаються інші красуні й він не згадає про фей.

У чому полягала її місія і як саме її виконати, Алія навіть уявити не могла. Те, що вона зацікавить когось як дівчина, було малоймовірно. Тим більше серед такої кількості красунь. Як же їй перемогти грізного воїна?

Довго розмірковувати їй не довелося. Із величезного намету в центрі табору вийшов високий чоловік - на голову вищий за багатьох, широкоплечий, міцний і дужий. У кожному його русі й ході відчувалася міць.

Тут же воїни схилили голови, і фея здогадалася, що це і є той самий страшний Дракон.