Розділ 1

«Вона ніколи не вміла чинити «правильно» і завжди жила за покликом серця».

***

Ця історія сталася в одному фантастичному світі, де мешкали різні дивовижні й незвичайні істоти. Феї, ельфи, гноми, орки й навіть дракони.

Одного разу цей прекрасний світ упав у руїну. Один злий дракон вирішив поневолити всіх живих, зробити їх своїми рабами. Він зібрав величезне військо й рушив війною. Хода армії зла була стрімкою та кривавою.

Найсильніші держави вже були захоплені, тож істоти, що залишилися, охоплені жахом, звернулися до наймудріших оракулів.

Ті довго вдивлялися в зорі, проводили розрахунки, розв’язували кросворди й нарешті винесли свій вердикт:

- Дракона можуть зупинити лише феї.

Такий страх охопив бідолашних фей - куди їм, маленьким, тягатися із самим драконом. Заметушилися вони, забігали. А що робити? Оракули брехати не стануть. Почали готуватися до битви: гострити клинки з пшеничних колосків, стругати стріли з ялинових голок, майструвати луки з довгих стебел кульбаб.

Але оракули їх зупинили й уточнили, що військо зупинить лише одна фея, яка мусить пожертвувати собою.

Така тиша запанувала у фейському царстві. Навіть птахи перестали співати, коники замовкли, жаби залягли на дно.

І якщо якийсь горобчик і намагався цвірінькнути, то тут же отримував по шапці.

Кого ж обрати жертвою? Старійшини поспіхом вирішували. Єдину принцесу шкода. Та й магія в неї цінна. Вона ж одна така - вогняна фея. Хто тоді їх захищатиме, якщо віддати дракону єдину бойову силу?

Пройшлися вони по верхівці всіх найшляхетніших родин, усіх перебрали. Усіх шкода. Та вміє поливати квіти навіть у найпосушливіші часи, та вміє вирощувати ліси після страшних пожеж, а та й узагалі - єдина цілителька на весь рід.

Що робити? Ніким не хочеться жертвувати.

І тут погляд старійшин упав на одну зовсім непримітну феєчку. Дар у неї був зовсім слабенький, можна сказати - непотрібний.

Вона цілісінькі дні поралася з дрібними тваринками у своєму тихому куточку, навіть не підозрюючи, яка біда на неї насувається.

А дар у неї був обмінний. Отакий дивний. Вона могла обмінювати будь-що на будь-що.

Наприклад, зламав лісовий котик лапку - вона раз, і замінила його біль, ушкодження та слабкість на власну силу й цілісність. Лапка одразу ж зросталася, а перелом опинявся у феї. Або заболить у жабки живіт від переїдання комарів - феєчка тут же забирала собі її біль і здуття, а натомість віддавала здоров’я й радість.

Звісно ж, вона сама не ходила хвора й покалічена. Усе це вона відразу віддавала траві чи річці. А що для річки перелом? Усього лише наче сплеск води від риб’ячого хвоста. Зовсім непомітно. Найскладніші хвороби фея вміла передавати сонцю й вітру - ті й поготів нічого не відчували.

Так вона й жила у своєму маленькому світі, радіючи дрібним перемогам, аж поки одного разу її не викликали до себе старійшини всього роду фей.

- Це дуже важлива справа! - говорили вони суворо, дивлячись згори зі своїх високих постаментів на маленьку фею в центрі. - Лише ти можеш із цим упоратися!

- Я? - дивувалася феєчка.

Адже вона не те що битися - навіть зброї в руках тримати не вміла. Та й серйозної магії в неї не було. Вона, на відміну від водяної феї, навіть дощем нікого не заллє.

Вона стояла бліда, налякана, кліпаючи своїми великими очима й намагаючись стримати сльози.

У своєму одязі кольору хакі, який носила, щоб зручніше було блукати лісами й болотами, розшукуючи поранених і хворих. Крила сумно опустилися за плечима - такі ж блідо-прозорі, тонкі й крихкі.

- Ти, Аліє, - так її звали, - найдостойніша серед нас, - віщав суворий старійшина, увесь укритий зеленим листям і жолудями, бо все життя мешкав під деревом і майже став частиною його крони. Він із такою неохотою звідти виліз, перервавши складний процес самовдосконалення, і тепер невдоволено дивився на дурненьку фею. - Оракул сповістив, що лише добром можна перемогти зло. А ти володієш найдобрішим добром серед усього нашого племені.

Сказав старійшина й стиснув губи. Брехати було не в його правилах. Але як інакше змусити нерозумну фею їм підкоритися?