Небажаний дар
Глава 2
Яна вирушила у відрядження до села Древній Дуб.
У рюкзаку лежали блокнот, диктофон, фотоапарат і ноутбук — усе необхідне для роботи журналістки. Перед виїздом головний редактор ще раз нагадав:
— Кажуть, місцеві не дуже люблять говорити з чужими. Але ти вмієш знаходити спільну мову з людьми. Сподіваюся, привезеш хороший матеріал.
— Постараюся, — усміхнулася Яна.
Сівши за кермо службового автомобіля, вона ввела адресу в навігатор і вирушила в дорогу.
Спочатку шлях пролягав жвавими трасами. Потім місто залишилося позаду. Машин ставало дедалі менше, а обабіч дороги простягнулися густі ліси й безкраї поля.
Яна ввімкнула музику, але майже не слухала її.
У голові знову й знову звучали слова незнайомої жінки:
"Ти відьма, Яно. І маєш прийняти дар."
— Дурниці, — тихо сказала вона сама собі. — Це був лише сон.
Та чомусь власні слова її не переконували.
За кілька кілометрів навігатор раптом замовк. На екрані зник сигнал.
— Чудово... Саме цього мені зараз і бракувало.
На щастя, попереду стояв старий дерев'яний вказівник.
«Древній Дуб».
Яна повернула за стрілкою.
Щойно машина в'їхала в село, її охопило дивне відчуття.
Вона пригальмувала.
Попереду тягнулася вузька стежка, освітлена сонцем, а трохи далі виднівся старий дуб.
Яна насупилася.
— Ні... Цього не може бути...
Саме це місце вона бачила уві сні.
Її пальці мимоволі сильніше стиснули кермо.
#828 в Фентезі
Відредаговано: 27.06.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
