Віка
Я дивлюся на Ігоря нищівним поглядом і дуже сподіваюся, що він зрозуміє мої натяки, але вони з матір'ю немов змовилися: не звертають ніякої уваги на мої протести, наполягаючи на своєму.
— Віка, ходімо у будинок, після вечері вирішимо, як бути, - бере мене за руку чоловік і тягне туди, де є людина, яку я не бажаю бачити всією душею.
Я з силою впиваюся нігтями в долоню Ігоря. Хочу зробити йому боляче, хоч якось висловити свій протест і змусити хоча б раз в житті зробити те, що я прошу. Але його впертості вистачило б на кількох людей. Здається, він з тих людей, які для втілення своїх планів не щадять нічиїх почуттів, йдуть на пролом і вважають, що все має кружляти навколо них.
— Ти ж розумієш, що я всього лише кількома словами можу зруйнувати вашу сімейну ідилію? — шепочу я, уповільнюючи крок.
— Давай, даю тобі зелене світло. Можливо, саме цього я і прагну. Розкажи всім правду і ми більше ніколи не побачимося, — посміхається він.
Бреше, - здогадуюся я. Якщо б хотів, давно б повідав всім про брудні секрети свого брата. Так чого йому від мене треба?
На мій подив він починає ніжно гладити подушечкою великого пальця тильну сторону моєї долоні і цей жест здається занадто інтимним. Немов чоловік намагається заспокоїти мене. Шкіра нещадно пече від цих дотиків і на кілька секунд я навіть забуваюся, дозволяючи собі розчиниться в цих відчуттях.
Ігор залишає мене зі своєю матір'ю, сам же йде на задній двір і разом з Юрою крутиться біля мангалу. Я спостерігаю за ними через великі скляні двері в кухні, намагаючись знайти різницю між братами.
Зовні вона не помітні, хіба що Юра завжди ідеально виголений, але жести видають їх. Ігор тримає руки в кишенях, постава рівна, розмірені рухи, він стримано посміхається і виглядає більш розслабленим. Юра ж енергійний, він не може всидіти на місці, то підкладає дрова в багаття, то розповідає щось, активно жестикулюючи руками. У якусь мить між ними спалахує напруга і скоріше за все ведеться неприємна розмова, тому що голоси обох раптом стають голосні, а потім вони різко замовкають і свердлять один одного впертими поглядами. Неважко здогадатися, що саме послужило причиною сварки між ними. Або хто.
Юра раптом кидає холодний погляд в мою сторону, і я різко відвертаюся від нього. Відходжу від дверей і беру в руки ніж, щоб нарізати овочі. Руки злегка тремтять, ноги холонуть, я нетерпляче дивлюся на телефон на краю стільниці, в очікуванні підтвердження замовлення зі служби таксі. Пробач, Ігорю, але мені остогиділи ці спроби маніпуляції мною і дитиною.
Наталія Степанівна засипає мене черговою порцією питань, цікавиться коли ми з Ігорем збираємося узаконити свої відносини, який у мене термін вагітності і коли буде відома стать дитини. Я відповідаю короткими фразами і сама не ставлю у відповідь жодного питання. Не хочу зближуватися і прив'язуватися до неї. Не хочу відчувати симпатію, незважаючи на те що жінка мені приємна.
— Нарешті близнюки заснули, — в кухні з'являється Карина і простір раптом стає тісним для нас трьох.
Я чекала на неї, але все ж сподівалася уникнути нашої зустрічі. У погляді дівчини читається перевага наді мною, а по губах, стиснених в щільну лінію, і зморщеному носику не складно здогадатися, що вона абсолютно не рада моїй появі.
— Привіт, рада тебе бачити. Твій приїзд став приємною несподіванкою, Ігор кілька днів тому говорив, що буде один, - її червоні губи розтягуються в усмішці, оголюючи рівний ряд білосніжних зубів, але при цьому в ній немає ані краплі щирості. Одна фальш. Бачити Карина мене явно не рада і в неї було би ще більше причин для неприязні, знай вона про нашу з Юрою інтрижку.
— Йому вдалося вмовити мене змінити свої плани. Іноді Ігор може бути дуже переконливим, - надаю своїм тону мрійливі нотки і демонстративно кидаю погляд у бік заднього двору, де спиною до нас стоять чоловіки. Вирішую перевірити, невже Карина ревнує? Невже між нею і Ігорем щось відбувається, але з якоїсь причини вона залишається з Юрою?
Я дуже напружена поруч з нею. Спостерігаю за рухами дівчини, за тим як вона носиться по кухні немов господиня і придирливо оглядає нашу з Наталією Степанівною роботу. Мати Юри та Ігоря зовсім не помічає нашої з Кариною невеликої перепалки. Навіть коли дівчина виговорює мене за те, що я ріжу овочі занадто крупно, а ще уточнює, взяла я з собою щось пристойне з одягу, тому що:
— Сьогодні все повинно бути ідеально. У нас з Юрою річниця весілля.
Я все ж таки не можу втриматися від того, щоб не зловтішатися. Ага-ага, все буде так само ідеально, як і ваш з ним шлюб. Я кромсаю нерівними шматками черговий огірок і здригаюся, коли на мою талію лягають чиїсь гарячі долоні.
— Ну, як у вас справи? — Ігор притягує мене до своїх грудей і утикається носом у моє волосся. Я завмираю, не в силах поворухнутися через таку близькість з чоловіком, одночасно хочеться і відштовхнути його й притягти ще ближче, щоб позлити Карину.
— Синку, раз уже ти забіг на кухню, можеш почистити рибу? А то боюся, що ми зіпсуємо собі манікюр, — усміхається Наталія Степанівна і швидко знаходить роботу і для нього. Дістає з холодильника щуку, при одному вигляді на яку на мене находить приступ нудоти.
Ігор бере ніж і розпорює черево великої рибини, в цю ж мить я вискакую з кухні, радіючи, що не встигла нічого з'їсти. Я виходжу на вулицю, прислоняюсь до стіни будинку і роблю кілька глибоких вдихів. Впираюся поглядом в чортову машину, яку тепер ненавиджу всією душею і заспокійливо погладжую свій живіт, все ще не вірячи, що всередині мене росте маленьке життя. Повз будинки на швидкості проноситься автомобіль і я раптом згадую про те, що залишила телефон на кухні. Таксі! Я ж викликала таксі!
#373 в Жіночий роман
#1240 в Любовні романи
#602 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 15.04.2020