Глава 8

 Віка 

Серце гулко б'ється в грудях, заглушаючи сторонні звуки, я налякано дивлюся на чоловіка переді мною і відчуваю себе загнаною ланню. Спеціально ж вичікувала стільки часу, прислухалася до звуків у квартирі, щоб непомітно втекти додому. Прикинулася сплячою і мало не видала себе, коли пальці Ігоря доторкнулися до мого волосся. Він викликав у мені суперечливі емоції. Ненависть на межі трепету.

Не так просто прийняти те, що його очі - це не очі Юри, що його усмішка, дотики, губи - все чуже і ніколи не належало мені. Але серцю не накажеш, не вирвеш одним махом всі спогади, почуття і мрії. В моїй голові Ігор все ще той чоловік, про якого я мрію і який зрадив мені. Моя свідомість все ще не може впоратися з правдою, яка відкрилася мені.

Я з силою притискаю до грудей сумочку з грошима та документами, озираюся назад, оцінюючи відстань між мною і вхідними дверима, але розумію, що не встигну добігти до них. Ігор здається злим і я щиро не розумію причини. Я для нього ніхто, він ясно дав зрозуміти це, а маніпулювати собою, граючи в незрозумілу гру, я не збираюся.

— Далеко зібралася?

— Води вирішила випити, — глузливо відповідаю на його питання.

— З валізою?

— Ага.

Ігор робить кілька кроків до мене, скорочуючи між нами відстань і я здригаюся від звуку мелодії мого телефону. Таксі.

— Слухай, спасибі, що прихистив, просвітив, але мені час, — роблю декілька маленьких кроків назад, але чоловік різко зривається з місця, обхоплює мене рукою за талію і вириває телефон.

Я задихаюся від такої близькості.   Хочу і вирватися з його захвату, і ткнутися носом в його оголені груди, вдихаючи знайомий аромат гелю для душу. Швидше за все у них з Юрою однакові смаки.

— Алло? Таксі? Ні, пробачте, ви напевно помилилися номером. Дівчина? Без поняття, — Ігор скидає виклик, а я задихався від обурення.

— Відпусти мене, я хочу додому! Негайно!

— Заспокоїлася і пішла в мою кімнату, — його голос звучить рівно і спокійно, але від цього тону по хребту проходить озноб.

— Що?

— Я хочу спокійно спати до ранку, а не гадати зуміла ти вислизнути від мене чи ні. Тому, раз тобі не можна довіряти проведеш ніч поруч. Іди, — підштовхує мене в бік кімнати, я ж застигаю на місці, давлячись обуренням і не в силах вимовити ні слова. — Оглухла чи що?

— Ти мені ніхто, тому, будь ласка, віддай телефон і дозволь мені піти.

— Помиляєшся, Віка, ти вагітна від мого брата. Можливо. Так що тепер ми пов'язані до кінця наших днів. Та й хіба не ти мені вчора нила про те, що тобі нікуди йти? З роботи звільнили, житла немає, батьки будуть задоволені - чи не твої це слова? — чоловік пронизує мене поглядом в напівтемряві і я розумію, що мені нічого заперечити йому. Все й справді так, але безвихідних ситуацій не буває. Піду підлогу мити якщо знадобитися.

— Я не... — у горлі застрягає хрип і я не можу вимовити ні слова. Мені тільки-тільки вдалося заспокоїтися, забутися, а Ігор знову потривожив колючу рану.

— У мене немає бажання з'ясовувати з тобою нікому не потрібні відносини, — Він не збирається слухати мене, хапає за лікоть і тягне в бік своєї спальні. — Об одинадцятій ранку запис до лікаря, після того як прийдуть аналізи тесту ми разом вирішимо, що робити. Я не збираюся виступати в ролі злого дракона і насильно тримати тебе у своїй вежі, але і не дозволю занапастити життя дитині, — він заштовхує мене в кімнату і клацає вимикачем. В першу мить я щурюсь від яскравого світла, а потім натикаюся поглядом на ліжко, з яким у мене пов'язано багато спогадів.

— Я не буду спати з тобою в одному ліжку, — я повертаюся до чоловіка, який загороджує мені прохід і з силою стискаю кулаки, в будь-який момент готова кинутись на нього з боєм. — Я хочу додому, ти мені ніхто і не маєш права вказувати.

Мої очі бігають по сторонах, куди завгодно тільки не на напівголого Ігоря. Його шикарне розкачане тіло так і манить до себе: сталеві кубики преса, темна доріжка волосся на животі, а на руках проступають сині вени. Не можу нічого вдіяти з собою, за кілька годин неможливо розлюбити людину, ідеальна копія якої зараз знаходиться навпроти мене.

— Дві ночі, чуже місто, невже так складно послухати мене і залишитись тут до завтра? Ти до неможливості уперта і дурна, — цідить крізь зуби, дивлячись на мене роздратованим поглядом. — Знімай одяг і лягай у ліжко, я вимкну світло.

— Я не буду спати з тобою, — кажу з натиском, намагаючись приховати свої справжні емоції. Мене душать сльози, яким я не дозволяю вирватися назовні. Ні, він більше ніколи не побачить мою слабкість.

— Не треба придумувати собі то, що не існує, просто ляж вже, — підвищуючи голос вигукує він і мої губи починають тремтіти. — Тільки без істерик, — застережливо вимовляє Ігор і висмикує з моїх рук сумочку. — Іди.

Весь мій бойовий запал обрушився в один момент, я знімаю взуття і лягаю поверх ковдри прямо в одязі. Ігор ніяк не коментує мій вчинок. Клацає вимикачем і лягає на другій половині ліжка, максимально далеко від мене.

— Будь впевнена, у мене дуже чуйний сон. Будь-яка спроба до втечі буде супроводжуватися кардинальними заходами. Не змушуй мене прив'язати тебе до ліжка.