Глава 6

Віка 

Я дозволяю йому доторкнутися до себе. Чоловікові, чиє обличчя абсолютно ідентичне з людиною, яка вирвала моє серце з грудей і розтоптала. Я не можу стримати сліз. Почуття гіркоти затопило мене з головою і я з силою чіпляюся пальцями за сорочку Ігоря, вдихаю аромат його парфумів, дозволяючи собі на мить уявити, що це Юра. Чоловік, якого я покохала з першого погляду і з яким сподівалася побудувати в майбутньому сім'ю.

Його слова подібно гострому лезу увійшли глибоко в мої груди і поранили. Я намагаюся зіставити образ того чоловіка, який нашіптував мені ласкаві слова, дарував неземну насолоду  і возив в готельний комплекс біля річки, з чоловіком, який тільки що  з цинічною усмішкою на губах запропонував мені грошей, щоб позбутися дитини, і у мене не виходить. Все, що я можу зараз: здригатися від ридань. В голові жодної зв'язної думки, а в душі лише сум'яття.

Я не опираюся, коли Ігор веде мене до машини. Здоровий глузд нашіптує, що мій паспорт і валіза з речами знаходяться в його квартирі, на вулиці ніч, а я поняття не маю де саме перебуваю, тому повинна прийняти його допомогу, незважаючи на те, що мені неприємно від однієї думки, що доведеться знаходитися з ним під одним дахом.

Він допомагає мені впоратись з ременем безпеки і я закриваю очі, коли його обличчя виявляється занадто близько до мене. Тому що мене нудить від одного лише вигляду цих очей, губ і насуплених брів. З моїх грудей виривається здавлений схлип і я шкірою відчуваю його пильний погляд. Він пропалює мене зсередини, викачує з легких весь кисень і мені стає нічим дихати.

Стукіт дверцят і  я різко відкриваю очі, упираючись поглядом перед собою і не наважуючись глянути на Ігоря. Напевно, я виглядаю неймовірно жалюгідно в його очах. Наївна покинута коханка, яка набудувала собі повітряних замків та зібралася заміж за принца.

Ми їдемо мовчки. Ігор впивається пальцями в кермо, я ж з усіх сил намагаюся стримувати схлипи і не відводжу погляду від чорної плями на колінах. Білі штани доведеться викинути, шкода, що людей не можна замінити так само просто як улюблену річ. На душі нарешті настає повний штиль і байдужість. Я виснажена. Морально і емоційно. Мені хочеться опинитися в своїй кімнаті, вимкнути світло і заритися під ковдру. Щоб прокинутися вранці і виявити, що це лише поганий сон.

— Навіщо ти це зробив? — Я впираюсь щокою об скло і здригаюся від голосу Ігоря, який нічим не відрізняється від Юри.

— Що саме?

— Привів мене туди? Міг просто сказати правду.

І допомогти уникнути заподіяного  болю, — хочеться додати мені, але я мовчу.

— І ти б повірила?

— Ні, — вимовляю одними губами після нетривалої паузи і все ж наважуюсь поглянути на чоловіка. — Я б подумала, що ти намагаєшся від мене позбутися.

Він лише видає невизначений звук у відповідь і зупиняється на червоне світло.

— Хто буде: хлопчик чи дівчинка? — Кивком вказує на мій живіт і я інстинктивно прикладаю до нього долоню.

— Я ще не була у лікаря, та й на такому маленькому терміні стать дитини поки що не можна впізнати.

Дивно наскільки спокійно і рівно звучить мій голос. Здається, мені б слід було закотити істерику, а не відповідати на питання людини, яка посміялася з мене.

— В якому сенсі — ти ще не була у лікаря? — він тисне на педаль газу і різко повертає голову в мою сторону. Наші погляди зустрічаються і я пропускаю момент, коли потрібно зробити видих.

— Я тільки вчора дізналася, що вагітна і відразу рвонула в столицю. Не знаю навіщо, — кажу трохи розгублено і відчуваю себе бездушною лялькою.

— Тобто ти прийшла до мене, заявивши що вагітна, навіть не впевнившись, що це так і є? — Ігор різко б'є по гальмах і я морщусь від того, як риплять колеса по асфальту.

— Я зробила купу тестів, — підвищую голос, не розуміючи чому повинна виправдовуватися перед ним.

— Тести брешуть.

— Один — можливо, але не дванадцять!

— Чудово. Завтра вранці поїдемо в клініку. Зробиш УЗД і проведемо аналіз ДНК. Я хочу бути впевненим, що ця дитина від мого брата.

Я задихаюся від його нахабства.

— Чорта з два, завтра вранці я їду.

— Ти поїдеш, коли я дозволю.

— Ти мені ніхто, ясно? Твій брат не хоче знати нічого про нас з дитиною, значить я сама подбаю про все. Випусти мене, від одного твого вигляду мене вивертає.

— Нікуди ти не підеш. До тих пір поки аналіз не покаже, що дитина не Юри так точно.

— Випусти мене, — нервово смикаю за ручку дверей, відчуваючи, як починаю задихатися від паніки і обурення. Мало того, що брати розтоптали мене, так ще й Ігор вирішив, що я брешу.

— Припини істерику, ненавиджу це, — він нахиляється до мене, обдаючи мою щоку гарячим диханням, і я здригаюся, коли його пальці торкаються до моєї руки.

— Випусти мене, випусти, випусти, випусти! — повторюю раз за разом, б'ючи його кулаками в груди і звільняючись від усього того, що на час таїться всередині мене. Біль. Образа. Гіркота. Розбиті мрії. Сором. Нерозуміння. Відчай і безвихідь.