Глава 10.1

ГЛАВА 10

Тим часом ректор активував «магічне дзеркало», що стояло на його столі, і попросив через нього одного з секретарів викликати сюди всіх учасників вчорашніх подій і Найджела.

Я ж з цікавістю розглядала місцевий артефакт, який, по суті, заміняв собою мобільні телефони. Ось тільки він був далеко не всім по кишені через складність і дорожнечу матеріалів. А також користуватися ним могли лише маги. Цікаво, у Алісії є така корисна штука? Треба буде пошукати в її речах.

– Поки ми чекаємо, я хотів би поставити питання тепер уже вам, Алісіє, – вивів мене з роздумів голос Елберта Верграна.

Я напружилася, не знаючи, чого чекати.

– Наскільки я зрозумів, причиною того, що ви взагалі вирушили на озеро в такий пізній час, був якийсь ритуал, який бажали провести. Тріна Марсей заявила, що ініціатива йшла від вас. Це так?

І що відповідати? На жаль, у пам’яті Алісії з цього приводу була величезна прогалина. І як я не намагалася, пригадати нічого не могла. Але відповідати щось потрібно.

Ретельно добираючи кожне слово, я заговорила:

– Лорд Елберт, на жаль, мабуть, якісь пошкодження в моєму мозку все-таки виникли. Можливо, через те, що в нього довго не надходило повітря. У мене з’явилися невеликі проблеми з пам’яттю. Вона поступово відновлюється. Але не так швидко, як хотілося б.

Верховний Маг знову нахмурився. З тривогою поглянув на дочку, потім на ректора.

– Це якось можна виправити?! Якщо треба, я привезу сюди найкращих магів Життя!

– В Академії хороші цілителі, – м’яко заперечив лорд Елберт. – Та і я особисто перевіряв стан Алісії. Видимих пошкоджень не залишилося. Тож, гадаю, дівчинка має рацію. Поступово її пам’ять відновиться. Швидше за все, тут справа не у фізичному здоров’ї. Іноді після сильних потрясінь деякі спогади стають недоступними. Психіка так себе захищає.

Верховний Маг ще більше спохмурнів. Явно згадав про те, що сталося з Алісією в дитинстві. Адже її психіка теж воліла тоді викреслити це з пам’яті.

– Добре, якщо так, – буркнув він.

– Що ж, шкода, що ви нічого не можете сказати з цього приводу, Алісіє, – зітхнув ректор. – Було б простіше відновити всю картину подій. Але, гадаю, Тріна Марсей сказала правду. Адже вона не могла знати, що ви забудете той момент.

– Чому це настільки важливо? – запитав батько.

– Я вважаю, що Алісію цілеспрямовано заманили на озеро. І якби ми дізналися, звідки вона отримала інформацію про фальшивий ритуал, то зрозуміли б, в якому напрямку копати далі. Те, що в жодній книзі Алісія прочитати про нього не могла, сумнівів не виникає. Швидше за все, хтось свідомо ввів її в оману. Але хто саме?

– Я сподіваюся, ти все-таки до цього докопаєшся, – рикнув лорд Лардор. – А потім я тому виродку особисто шию згорну, наче курчаті!

Не знаю, що відповів би ректор, але в цю мить у двері постукали.

А через якийсь час в кабінеті стало багатолюдно.

Найджел, проходячи повз, ледь поглянув на мене і сів якнайдалі. Решта влаштувалася хто де. Але було явно помітно, що перебувати поблизу Верховного Мага, який обводив усіх підозрілим поглядом, нікому не хотілося.

– Найджеле, – заохочувально посміхнувся племіннику ректор, – ти тут як наречений Алісії. Ми з лордом Ангальдом вирішили, що тобі може бути цікаво дізнатися про хід розслідування.

Гадаю, якби не присутність Верховного Мага, принц би пирхнув або сказав щось уїдливе. Але зараз тільки зробив кислий вираз обличчя і кивнув.

– А ось до вас, хлопці та дівчата, у нас є кілька запитань, – звернувся лорд Елберт до решти присутніх.

– Але ж ми вже все розповіли! – невдоволено вигукнула Тріна. – Що ми ще можемо сказати? Чи нас у чомусь підозрюють?

– Річ не в цьому, – незворушно відгукнувся на її випад ректор. – Просто до вас з’явилися додаткові запитання.

– Які? – запитав цього разу Роберт.

Мабуть, згадав, що він взагалі-то старший. А отже, повинен взяти на себе відповідальність за інших членів сім’ї за відсутності батька.

– Мої підлеглі ретельно вивчили заборонений ритуал, який був проведений на озері, – заговорив Елберт. – І з’ясувався один цікавий факт. Остання завершальна руна була накреслена вже після того, як леді Алісія увійшла у воду. А значить вбивця, ким би він не був, знаходився там же. І хтось із вас міг його бачити. Або... – він зробив багатозначну паузу.

– Або він один з нас?! – пискнула Тріна, округливши очі. – Ви на це натякаєте?!

Ректор промовчав, але це подіяло краще за будь-які слова. А на Верховного Мага в цей момент навіть дивитися було страшно. Він буквально пропалював поглядом Марсеїв і Шантію, яка від потрясіння мало не зомліла.

– Мені все-таки хочеться сподіватися, що вірний перший варіант. На озері був присутній ще хтось, – зглянувся над ними ректор. – Зі звітів слідчих Служби Безпеки я зміг виокремити загальну картину. Хто де перебував буквально по секундах. Леді Тріна і леді Шантія постійно були на видноті у інших і на відстані від того місця, де були накреслені заборонені руни. Якщо не було змови між усіма вами, претензій до них немає взагалі. Хіба що питання: чи не бачили когось стороннього.