Глава 9.1

ГЛАВА 9

Охоронці, які нудьгували біля входу до аудиторії, одразу ж приклеїлися до мене і працівника Академії. Чесно кажучи, я вже почала втомлюватися від постійного конвою. Але з іншого боку, небезпека нового замаху все ще висить над мною. Тож доведеться потерпіти.

– Навіщо мене викликають? – спробувала я роздобути інформацію у працівника Академії.

– Лорд-ректор вам сам все пояснить, – чемно «послав» він мене.

Втім, його можна зрозуміти. Раптом вибовкає щось зайве, за що його по голівці не погладять. Тож доведеться набратися терпіння! Все одно я так чи інакше скоро дізнаюся причину виклику.

Приймальня ректора трохи здивувала. Я очікувала побачити тут гарненьку секретарку і диванчики для відвідувачів. Але замість цього в просторому приміщенні стояло відразу чотири столи. А за ними одягнені в таку ж чорну форму, як і мій провідник, чоловіки різного віку. Причому той, кого послали за мною, явно наймолодший. Прямо цілий секретаріат тут! У всіх на столах стоси паперів і їм явно нудьгувати не доводиться.

Молодий хлопець підійшов до масивних дверей з темно-червоного дерева з металевими вставками і постукав. Потім зазирнув всередину і повідомив про те, що привів мене. Мабуть, отримав дозвіл впустити і відступив, махнувши мені рукою.

З деякою насторогою я увійшла до кабінету. Але ледве переступила поріг, як застигла стовпом, миттю забувши про всі попередні думки.

Широко розплющеними очима я витріщалася на чоловіка, який влаштувався на одному з диванів для відвідувачів і розмовляв про щось із ректором. Я просто не могла його не впізнати, хоча до цього бачила лише в спогадах Алісії. Могутній, величезний, як ведмідь, з густою чорною шевелюрою і кошлатими бровами.

При моїй появі чоловік підвівся і з дивовижною для такого кремезного тіла швидкістю опинився поруч. Потім схопив у ведмежі обійми і легко, наче пушинку, підняв у повітря.

Я вже думала, що тут мені і кінець прийде – розчавить у пориві почуттів! Але ні, він діяв напрочуд обережно.

– Алісіє, донечко, ти як?! – пробасив сам Верховний Маг королівства Трагія мені у вухо, продовжуючи тримати у руках.

– Нормально, – пискнула я, відчуваючи цілу гаму різноманітних відчуттів.

З одного боку, частина емоцій колишньої господині тіла до цього чоловіка мимоволі передалася і мені. Аж надто міцним був зв’язок між батьком і дочкою. Ближче і рідніше за цього здорованя у Алісії Ангальд не було нікого. І від нього вона завжди бачила виключно доброту і підтримку. Для мене ж, яку рідний батько, по суті, зрадив, це були нові почуття. Без сумніву приємні і якісь щемливі.

Але з іншого боку, я боялася викриття. Лардор Ангальд занадто добре знав свою дочку, щоб не відчути в ній змін. І я боялася навіть уявити, як це – відчути на собі його гнів на повну, якщо він зрозуміє, що я зайняла місце справжньої Алісії. Спопелить чи перетворить на фарш? А може блискавкою підсмажить? Варіанти страти у мага, який володіє відразу трьома Стихіями, можуть бути найрізноманітнішими.

– Я помчав до тебе відразу, як тільки Елберт повідомив про те, що сталося! Шкода, що був далеко і не зміг прилетіти швидше! – з сумом зітхнув Лардор Ангальд, все-таки дбайливо ставлячи мене на ноги.

Прилетіти? – вхопилася я за його сказане ним слово. Мимоволі промайнула думка, що тут теж є якісь літальні апарати, що працюють на магії. Потім згадала про те, що батько Алісії вміє переміщатися у повітрі за допомогою своєї сили. Так, на жаль, крім магії і порталів, інших способів для цього тут немає. Хотілося б і мені відкрити в собі Стихію, що дарує таку перевагу! Але про це поки що залишається тільки мріяти.

Всі ці думки хаотично проносилися в голові, поки я намагалася подолати страх і невпевненість. Потім я рішуче зчепила зуби. Хай буде як буде! Удавати з себе примхливу істеричку, до якої звик Верховний Маг, я не хочу. Та і так він ще швидше розпізнає фальш. А отже, буду списувати зміни у поведінці на потрясіння після пережитого і незначну втрату пам’яті. Начебто те, що сталося, занадто сильно на мене вплинуло.

– Якщо хочете, я вас ненадовго залишу, – делікатно кашлянув ректор, який до того ніяк себе не проявляв.

– Не треба, – поспішно сказала я. – Гадаю, у нас з батьком буде час поговорити і пізніше. Навіщо ви мене викликали, лорд-ректор?

Лардор навіть рота розкрив – настільки не очікував від мене таких слів. Алісії зараз належало рюмсати на грудях у батька і виплескувати всі свої образи і страхи. А потім вимагати якісь дорогі подарунки за перенесені страждання, що він, ясна річ, з радістю б пообіцяв. Але тут стався розрив шаблону.

Зате ректор схвально кивнув і махнув рукою в бік дивана:

– Тоді сідайте і поговоримо.

Ми з батьком пройшли туди і сіли поруч. Лардор Ангальд відразу обійняв мене за плечі, даруючи свою беззастережну підтримку. Мовляв, я поруч і захищу від усього на світі.

Знову виникло незвичне щемливе відчуття. Ну не звикла я до того, що можу спертися на сильного чоловіка! По суті, у своїй родині я давно вже виконувала ці функції сама. Стежила, щоб мої близькі ні в чому не мали потреби, заробляла гроші, думала про їхнє подальше майбутнє. Але це відчуття, коли є на кого спертися, виявилося несподівано приємним.