Глава 8.1

ГЛАВА 8

Аудиторія нічим не відрізнялася від знайомої мені за колишнім студентським життям. Свого роду амфітеатр з кафедрою для викладача внизу. Народу тут було досить багато. А ще більше увійшло сюди слідом за нами. Ті, хто пропустили інцидент в їдальні, поспішали поділитися подробицями з рештою. Не дивно, що знову всі погляди зосередилися на мені.

Хелена сиділа на першому ряду з видом ображеної доброчесності і вислуховувала співчутливі промови підлабузників. У мій бік вона поглянула лише мигцем, коли я тільки увійшла, після чого гордо відвернулася.

Я анітрохи не здивувалася, коли подруги потягли мене до останніх рядів. Але помітила, що Ріна воліла зайняти місце в другому, і вирішила до неї приєднатися. Не надто задоволені цим фактом Тріна і Шантія неохоче покрокували за нами.

– Може, все-таки позаду сядемо? – підібгала губи руда. – Ти пам’ятаєш, що нам говорив наставник Дельріан?

– Що саме? У мене не дуже хороша пам’ять, – якомога байдужіше запитала я. Цього я в спогадах Алісії не бачила.

– Що раз ми нічому не хочемо вчитися, то щоб йому принаймні очі не мозолили. Перші ряди – для тих, хто тягнеться до знань, – процитувала Тріна з саркастичною посмішкою.

– А може, ми теж вирішили тягнутися? – я знизала плечима.

– Радий це чути, студентка Ангальд! – пролунав зі сторони входу глузливий чоловічий голос.

Тріна скрикнула і поспішила сісти на місце, як і всі інші. А я з цікавістю почала розглядати наставника з «Загальної магії».

У моєму світі він точно отримав би прізвисько Колобок або Пончик. Маленький, повненький, ще й лисий. Начебто нешкідливий і  добродушний. Ось тільки очі – розумні й чіпкі, видавали характер і силу волі. Не дивно, що ні в кого зі студентів не виникло бажання дати йому якесь смішне прізвисько. Це я точно пам’ятала.

Взагалі-то у Алісії залишилися про нього не найприємніші уривки спогадів. Єдиний наставник, який не бажав їй потурати. І навіть – який жах! – змусив вивчити для іспиту з його предмета цілих три конструкти. Інакше категорично відмовлявся поставити їй хоча б «задовільно». Власне, тільки завдяки йому Алісія хоч щось знала про магію.

Пам’ять підкинула нову інформацію, що це були конструкти «очищення», «світляка» і «підігріву води». Найпростіші. Адже напружуватися дочка Верховного Мага категорично відмовлялася. Я ж пригнічено подумала, що той пласт пам’яті, який відповідає за практичне втілення цих конструктів, не зберігся. І мені доведеться все вивчати заново.

– Шановна староста, чи є відсутні і з якої причини? – звернувся тим часом наставник, до високої і худорлявої темноволосої дівчини, що сиділа в першому ряду, але не поруч зі свитою Хелени.

Судячи з вигляду, типова відмінниця. Для завершеності образу хіба що окулярів не вистачало. Поруч з нею сиділи ще троє студентів, явно зі схожими інтересами. Взагалі всі студенти трималися невеликими групками. Одинаків, як Ріна, було небагато.

– Всі тут, наставник Дельріан, – підхопилася дівчина, ім’я якої навіть спливло в пам’яті. Баронеса Евеліна Жаррі. Хоча за очі її звали Жердина.

– Чудово! – кивнув їй наставник і звернувся вже до всіх: – Тоді почнемо з повторення пройденого на минулому занятті. За що відповідають тріндагераїдні руни і які саме до них відносяться?

Чого?! Мені його запитання здалося повною маячнею. Хоча інші сприйняли його цілком нормально. Нехай і більшість студентів поспішили відвести очі і не відсвічувати.

Наставник Дельріан поглянув на мене, примружився, від чого я нервово зглитнула. Але потім скривився і переключив увагу на іншого студента.

Хлопець, якого він вибрав, з приреченим виразом обличчя підвівся і почав відповідати на запитання. Взагалі для мене це було дивне і незвичне відчуття – не бути готовою до заняття. І в школі, і в університеті я завжди знала матеріал на «відмінно» і, навпаки, любила, коли мене викликали. Тепер же несподівано примірила на себе роль двієчника і відчула сильний дискомфорт.

Зазирнула було в зошит з конспектами і пригнічено зітхнула. Замість минулої лекції на сторінках красувалися сердечка і квіточки. А ще не дуже вдала спроба зобразити профіль Найджела.

Хмикнувши, я без жодного жалю вирвала цей сором і сховала в сумку для навчання. Потім викину або краще спалю, щоб ніхто не побачив.

Зосередилася на плутаній відповіді студента, але мало що з неї зрозуміла. Мені треба починати з основ. А тут заглиблення в такі хащі, до яких я навіть не знала, як підступитися.

Коли ж наставник викликав старосту, щоб вона намалювала ті руни, які відносяться до триндагераїдних, у мене очі полізли на лоба. У порівнянні з тим, що малювала Жердина, китайські та японські ієрогліфи – це дитячі малюнки. Якісь незрозумілі нашарування геометричних фігур, завитків, насічок та іншого. Не дивно, що Алісія не любила їх заучувати!

Прогортавши сторінки її зошита від самого початку, побачила, що найпростіший конструкт «світляка» складається з трьох подібних рун. В принципі, з моєю фотографічною пам’яттю вивчити їх не проблема. Але ж їх ще треба якось застосовувати!

– Дякую вам, студентка Жаррі! Можете сісти на місце, – сказав наставник. І задоволена собою староста покрокувала до свого місця. – Як бачите, ці руни здатні підсилювати вже відомі вам поєднання і коригувати їх. Зараз ми розглянемо, як змінюються деякі відомі вам конструкти завдяки застосуванню певних триндагераїдних рун. А на другому нашому занятті ви спробуєте це на практиці, обравши будь-яке з вподобаних вам поєднань.