Глава 7.2

Принц попрямував у наш бік. І всі затамували подих. Кого він привітає першою: наречену чи Хелену?

Тут Гадюка сліпуче йому посміхнулася, і це вирішило дилему. Найджел зупинився біля її столу і ввічливо привітався:

– Доброго ранку, леді Хелена! Насмілюся зауважити, що ви сьогодні маєте чудовий вигляд.

Тут його погляд впав на майже спорожнілу скриньку з солодощами, і принц трохи зніяковів.

– Дякую вам, ваша високість, – мало не з придихом відгукнулася вона. – Не бажаєте пригоститися? Це лардрійські солодощі. Мені їх подарував один... хороший друг. Але я не втрималася і поділилася з іншими моїми друзями. Було б вкрай егоїстично насолоджуватися ними на самоті. Сподіваюся, дарувальник не образиться на це... – вона закліпала віями.

– Ви дуже добра і щедра, леді Хелена! Це чудові якості, – тепло посміхнувся принц. – Тож, гадаю, ваш друг все зрозуміє і не образиться.

До чого ж гидко спостерігати за цим! Практично відвертий флірт на очах у всіх і тієї, хто вважається його нареченою.

Я помітила, що Тріна, попри свою нещодавню пораду, з деякою зловтіхою очікує вибуху емоцій з мого боку. Роберт теж не виглядав особливо невдоволеним. Навіть злегка посміхався. Йому те, що відбувається, на руку. Шантія вочевидь не розуміла підґрунтя того, що відбувається, і просто кліпала очима. А Ленар не зводив з неї захопленого погляду і плювати хотів на все інше. І це ті, кого Алісія вважала своїми друзями!

Тільки Ріна дивилася на мене зі щирим співчуттям, що я мимоволі оцінила. А ще я відзначила реакції студентів за іншими столами. Більшість дивилася з жадібною цікавістю і посмішками, решта – лише з легким інтересом. Тільки один хлопець, чорнявий і кароокий, дивився на принца і Хелену з несхваленням. Я покопалася в пам’яті Алісії, але так і не змогла згадати, хто він.

А тим часом події за сусіднім столом набирали обертів. Принц таки виявив бажання скуштувати лардрійські солодощі. Але коли Хелена підвелася, а потім з чарівною посмішкою взяла одну цукерку і сама піднесла до губів принца, по їдальні прокотилася хвиля шепотків.

Такий жест – це вже точно перебір і демонстрація їхніх особливих стосунків!

Найджел на мить завмер. Я вже сподівалася, що він схаменеться і поставить на місце нахабу. Але цей гад сам потягнувся губами до її пальчиків.

Все, мій терпець увірвався! У тиші, що настала в їдальні, навіть голос не довелося підвищувати, щоб почули всі:

– Фі, ваша високість! Ви ж не собака, щоб їсти у когось з рук. Та і хто знає, де ця сама рука нещодавно знаходилася і коли її востаннє мили. До того ж щойно маркіза Каренді пригощала солодощами інших своїх друзів. Причому ви не можете бути впевнені, скількох хлопців вона так само, як і вас, годувала цими самими пальцями.

Найджел, який вже надкусив цукерку, раптом закашлявся. А всі з відвислими щелепами і розширеними очима вирячилися на мене. Я ж мило посміхалася і робила невинний вигляд.

– Ох, пробачте, може, мені і не варто було втручатися! – з удаваним каяттям сказала я. – Просто я доволі гидлива. А ви начебто вважаєтеся моїм нареченим, принце. Раптом у вас виникне бажання потім цими губами мені руку поцілувати.

Найджел повільно червонів, його очі метали блискавки. Хелена ж вперше у житті не могла знайти слів для відповіді на шпильку на свою адресу. Коли ж з боку деяких студентів почулися приглушені смішки, вона ще більше спохмурніла.

– Не знаю, чим я заслужила такі образливі слова, – нарешті, з видом враженої доброчесності заговорила вона. – Але так вже і бути, я пробачу вам, Алісіє. Ви ж тільки-но з лазарету. Не варто ображатися на хворих людей.

Така собі відповідь! Я скептично хмикнула. Втрачаєш хватку, Гадюко! Сама це усвідомивши, Хелена церемонно кивнула принцу і попрямувала до виходу, навіть забувши злощасну скриньку. Втім, один хлопець з її свити відразу підхопив солодощі і кинувся за нею, як і решта.

Найджел наблизився до мене, нахилився над моїм вухом і зло прошипів:

– Нам треба поговорити, Алісіє!

– Звичайно, – незворушно кивнула я і відправила до рота останній шматочок млинця. Потім відставила тарілку і підвелася. – Але зараз я поспішаю на заняття. Тож розмову доведеться відкласти.

Я виходила з їдальні з високо піднятою головою і під здивовані погляди студентів. Звикайте, діточки! Скоро ви зрозумієте, що колишня Алісія залишилася в минулому!

– Як ти їх! – захоплено вигукнув Роберт, поки ми йшли коридором до сходів. – Чудово поставила на місце!

– Згодна! – хихикнула Тріна. – Ви бачили очі Гадюки?! Вони мало з орбіт не повилазили, коли Алісія сказала, що у неї брудні руки! І що вона ними й інших хлопців годувала. А принца мало не вивернуло!

Решта теж засміялася. Інцидент і справді виглядав кумедно. Але Найджел і Хелена самі винні. Навмисно принижували мене прилюдно і отримали відсіч. Сподіваюся, це послужить їм гарним уроком.

Хоча розмова у нас з принцом точно буде непростою. Він, вочевидь, сильно розлютився через мою витівку. Ну та це його проблеми! А мені треба подумати про більш важливі речі.

– Що у нас там за розкладом? – запитала я у Тріни.

Навчання тут побудовано специфічно. Є загальні заняття для обдарованих всього курсу, а є окремі для різних напрямків. У Алісії, Тріни і Шантії не було стихійної спрямованості. Тож їх розклад легший, ніж у тих, хто вже відкрив в собі Стихію. Але це я маю намір виправити найближчим часом. Поки ж доведеться перебувати серед тих, хто відстає у навчанні.