Глава 7.1

ГЛАВА 7

– Сюди йде, тварюка така! Алісіє, ти тільки хоч сьогодні не піддавайся на її провокації! – поморщилася Тріна.

Зауваження було доречним. З тих уривків, які встигли вкластися в голові про взаємини з Хеленою Каренді, випливав не надто втішний висновок. Суперниця всіляко провокувала Алісію, сама не переходячи межу. Та ж на це не могла відповісти в тому ж дусі і замість цього лютувала. Причому робила це як дитина. Трощила все навколо, тупала ногами і навіть ревіла. Подібна поведінка неабияк розважала навколишніх. Вони сприймали це як безкоштовну виставу.

А що найприкріше, Хелена займалася цим, коли поблизу не було Найджела. І йому все подавалося в зовсім іншому світлі. Начебто наречена без будь-якої причини проявляє свій поганий характер і соромить цим не тільки себе, але і його. Симпатії до Алісії це принцу, звісно, не додавало. А сама дівчина справді закохалася в свого красеня-нареченого! Всіляко намагалася домогтися взаємності. Але щоразу її спроби закінчувалися поразкою.

– Доброго ранку, Алісіє! – від солодощавої посмішки тієї, кого близьке коло Алісії за очі називало Гадюкою, захотілося скривитися. – Я чула про те, що з тобою сталося. Мені дуже шкода! – фальшиво зітхнула вона. – Сподіваюся, з тобою вже все гаразд?

У чому підступ? Я з насторогою дивилася на неї, не знаючи, чого чекати далі. Поки все виглядало на диво пристойно.

– Так, дякую, – довелося відповісти, бо Хелена зробила паузу і вичікувально поглянула на мене.

– Ми всі так за тебе хвилювалися! – нова порція патоки. – Але найбільше, мабуть, хвилювався твій наречений.

Ось воно! Гадюка, без сумніву, здогадувалася, наскільки Найджелу байдуже до того, що сталося. І Алісія це також зрозуміла б. Не настільки вже вона дурна. Тож ця репліка Гадюки її, звичайно, зачепила б. Але я не Алісія. Тому посміхнулася не менш солодощаво.

– Ти маєш рацію, Хелено! Він примчав до мене в лазарет відразу ж, як дізнався про те, що сталося. Наполягав на тому, щоб просидіти біля мене всю ніч, але я заборонила. Хотіла, щоб він нормально виспався.

– Ну-ну, – хмикнула брюнетка, хоча в її очах і промайнуло щось на кшталт роздратування. – Так, всі ми, без сумніву, знаємо, як дбайливо він до тебе ставиться.

Почулися смішки. Ця погань знову виставила Алісію... хоча стоп, тепер уже мене, треба звикати... не в найкращому світлі. Дала зрозуміти, що я нахабно збрехала. Нехай так і є, але ось так недвозначно натякати на це – точно провокація.

– Гаразд, не буду тобі заважати, Алісіє. Смачного! – побажала Хелена, залишивши за собою останнє слово, і влаштувалася за сусіднім столом.

Туди хлопець з її свити вже поспішно розставляв принесену з роздачі їжу. Гадюка милостиво кивнула йому і з виглядом королеви сіла так, щоб добре бачити наш стіл.

– До речі, мої любі, погляньте, що мені вчора подарував один мій хороший друг, – вигукнула вона зі змовницьким виглядом і поставила перед собою якусь скриньку.

До того я навіть не звернула уваги на те, що було у Хелени в руках. Тепер же мимоволі витріщилася на неї, як і всі решта. Причому багатозначний тон, яким вона промовила «друг», і швидкий погляд у мій бік не залишали сумнівів, про кого саме йдеться. Про мого вельмишановного нареченого.

Ясна річ, всі в їдальні це зрозуміли і тепер з цікавістю очікували продовження. Хелена ж з урочистим виглядом відкрила скриньку. І всі ахнули, побачивши вельми незвичайні кондитерські вироби.

Найбільше вони нагадували шоколадні цукерки-трюфелі. Ось тільки шоколад був з насиченим темно-фіолетовим відливом. А ще від цукерок йшло легке мерехтливе сяйво.

– Це ж лардрійські магічні солодощі! – захоплено вигукнула одна з дівчат з Гадючої свити. – Вони ж неймовірно дорогі!

– Здається, ваш «друг» вас дуже цінує, – підтримала інша дівчина, теж кидаючи зловтішний погляд у мій бік.

– Так, він надзвичайно добрий до мене, – удавано засоромилася Хелена, кліпаючи віями. – Бачили б ви, які квіти додавалися до солодощів! Справжні магічні троянди зі столичної оранжереї. Під колір моїх очей!

З усіх боків почулися захоплені вигуки та зітхання. Я ж мимоволі зчепила зуби. Найджел що зовсім розум втратив? Дарувати сторонній, по суті, дівчині такі подарунки в той час, як нареченій навіть букетика завалящого не підніс жодного разу. Краще виявити свою зневагу до Алісії він не міг. Не те щоб я так вже хотіла якихось знаків уваги. Але такою поведінкою він втоптує мене в бруд і робить мішенню для загальних насмішок.

Почула, як Роберт поруч невдоволено засопів. Хоча подальші його слова показали, що зачепила його зовсім не образа на мою адресу:

– Алісіє, я б і сам тобі подарував не гірший букет! Просто таке необхідно заздалегідь замовляти.

Я подумки посміхнулася. Згадав, мабуть, ті квіти, що подарував мені сам. Відчув різницю, так би мовити. І це в той час, як нещодавно переконував, що кандидат у чоловіки з нього кращий, ніж з Найджела. Втім, мені насправді було байдуже на подарунки.

– Все гаразд, – спокійно відгукнулася я і посміхнулася йому. – Важливий не подарунок, а увага.

Він трохи розслабився і теж посміхнувся. Тим часом вистава за сусіднім столом тривала. Гадюка запропонувала кожному з тих, хто сидів за її столом, скуштувати магічні солодощі. І зараз під заздрісними поглядами інших студентів вони закочували очі і всіляко виявляли задоволення від того, що куштували.