Глава 6.1

ГЛАВА 6

У їдальні на мене одразу спрямувалися загальні зацікавлені погляди. Але до такого я давно звикла. То важка хвороба, про яку дізналися однокласники. То вступ до університету в тринадцять років. Наймолодша на курсі. Тож до уваги навколишніх мені не звикати.

Залишалося гордо підняти голову, як завжди це робила, начепити на обличчя посмішку і йти вперед.

Роберт підвів мене до столу, за яким сиділа вже знайома компанія: Тріна, Шантія і Ленар.

Я пошукала очима Ріну і побачила її в найдальшому кінці їдальні. Дівчина сиділа зовсім сама і намагалася привертати до себе якомога менше уваги. Вочевидь, вона тут ізгой. Неважко здогадатися, чому. Ріна – бастард. А отже, чужа як для аристократів, так і для простолюдинів. Шкода її! А ще я терпіти не могла, коли когось відверто цькують.

Саму мене якось намагалися ще в школі. Але я завжди була гостра на язик і могла гідно відповісти. А чіпати мене фізично чомусь не наважувалися. Чи то боялися заразитися, хоча моя хвороба не була заразною, чи то ще з якоїсь причини. Загалом, спробували кілька разів на міцність і відстали. А коли я стала вчитися краще за всіх у класі, деякі навіть захотіли зі мною подружитися. Для того, щоб списувати контрольні та домашні завдання, ясна річ.

Може, це б врешті і переросло в нормальну дружбу. Ось тільки я швидко зрозуміла, що спільних інтересів у мене з цими дітьми немає. Занадто швидко мені довелося подорослішати і поставити перед собою серйозні цілі. А вони продовжували бути безтурботними дітьми, які не думають про майбутнє. В університеті ж давалася взнаки значна різниця у віці.

Відкинувши спогади, що раптом нахлинули, я рішуче похитала головою і крикнула через всю їдальню:

– Гей, Ріно, йди-но сюди!

Міднокоса здригнулася і нашорошилася, наче перелякане кошеня. Зі страхом і насторогою поглянула на мене своїми зеленими очима. Але проігнорувати не наважилася.

А мої так звані друзі за столом уїдливо посміхнулися. Явно подумали, що я захотіла познущатися з і так зацькованої дівчини. І були тільки «за». Ось тільки зараз на них чекає несподіванка!

– Доброго ранку, леді Ангальд, – якось приречено промовила Ріна, підійшовши до мене.

Я помітила, що не тільки мої «друзі» з цікавістю спостерігають за тим, що буде далі. Схоже, тут таке в порядку речей.

– Доброго ранку, Ріно! – доброзичливо посміхнулася я. – Я хотіла подякувати тобі за те, що ти вчора мені допомогла, – спеціально сказала це досить голосно, щоб студенти, які гріли вуха, точно почули. – Пані Олтінгард сказала, що якби ти вчасно не надала мені допомогу, наслідки могли бути серйознішими. Тож дякую тобі!

Ріна витріщалася на мене, не знаючи, як на це реагувати. І явно чекала якоїсь підстави. Але її не було. Навпаки, я махнула рукою в бік вільних місць за столом:

– Приєднаєшся до нас? Я буду рада, якщо ти складеш мені компанію за сніданком.

Було видно, що Ріні дуже хочеться відмовитися і знову забитися в свій закуток. Але вона не наважилася. Мабуть, побоялася мене образити відмовою. Тому нервово кивнула і пробурмотіла слова вдячності. А потім сіла на краєчок найближчого вільного стільця.

– Що з тобою сьогодні, Алісіє? – першою відреагувала Тріна. – У тебе там випадково голова не пошкодилася через вчорашнє? Ти ж раніше терпіти не могла цю нікчему!

– Що було, то минуло, – незворушно відгукнулася я. – Ріна врятувала мені життя. А я вмію бути вдячною.

Запанувала незручна тиша. Мої «друзі» деякий час здивовано перезиралися.

Тут Роберт підвівся і сказав:

– Що тобі взяти на сніданок, Алісіє? Дозволь мені подбати про тебе!

– Так, дякую. Принеси щось легке на твій вибір, – милостиво кивнула я. – Я довіряю твоєму смаку.

Хлопець просяяв і поспішив до стійки з роздачею. Ріна ж поїрзала на місці і запитала:

– Можна я заберу зі свого столу мій сніданок?

– Гадаю, з цим чудово впорається Ленар, – я кинула глузливий погляд на молодшого брата Роберта. – Потурбуєшся про даму?

– Та яка вона дама? – буркнула Тріна.

Але хлопець виявився не таким вередливим, як сестра, і кивнув. Хоч і з неохотою, але попрямував до колишнього столу Ріни, щоб забрати її тацю з їжею.

За ним всі навколо стежили зі здивованим виразом обличчя. Ріна ж сиділа червона як рак і боялася підняти очі.

Нарешті, всі зібралися і взялися за сніданок. Роберт вибрав для мене млинці з фруктово-сирною начинкою і трав’яний чай, що я цілком схвалила.

– Сподіваюся, твоя вдячність обмежиться спільним сніданком, – через якийсь час знову заговорила Тріна. – Не хочу і надалі терпіти цю нікчему у нашій компанії! – вона демонстративно кивнула на Ріну.

Дівчині під неприязними поглядами родичів шматок до горла не ліз. Вона без апетиту колупала виделкою в тарілці з омлетом і явно почувалася незручно.

– Ну, якщо ти не хочеш далі зі мною спілкуватися, то все цілком можливо, – спокійно відгукнулася я. – Ріна тепер буде поруч зі мною. Змирися з цим.

Не знаю, які раніше були стосунки у Алісії з цими студентами. Але, здається, я інтуїтивно вибрала правильний тон. Активно заперечувати ніхто не наважився. Хоча погляди були вкрай невдоволені.