Глава 3.1

ГЛАВА 3

Я прокинулася в приміщенні, що нагадувало лікарняну палату. Відразу виникли неприємні асоціації з минулим. Навіть на мить вирішила, що все, що нещодавно бачила, і справді було маренням. Лікарі якось змогли відкачати і тим самим лише продовжили мої муки.

Потім прислухалася до себе. Гризучий біль, що став моїм супутником протягом стількох років і який останнім часом не могли заглушити навіть найсильніші препарати, не відчувався.

Та і з палатою щось було явно не так. Ні телевізора, ні медичного обладнання, ні інших сучасних предметів. Зате були шафки в старовинному стилі, в яких стояли якісь колби і склянки. А ще на тумбочці біля ліжка лежала ідеально складена темно-синя форма Академії. Така ж, яка була на тих дівчатах біля озера.

Отже, то був не сон!

Дивно, але я відчула полегшення. З подивом зрозуміла, що початковий страх і неприйняття того, що відбувається, минули. Мало того, я була рада отриманому шансу на нове життя. Готова вчепитися за нього усіма кінцівками, аби цього разу моя доля стала іншою.

Відчула, як на губах розпливається широка посмішка.

Я жива! Я здорова! І у мене попереду ціле життя!

Та що там, у мене навіть є магія! Правда, я поки що не знаю, як нею користуватися. Але це не біда. Навчуся. Вчитися я завжди вміла і любила.

А в цьому житті є шанс присвятити себе не лише навчанню і роботі. У мене можуть з’явитися друзі і навіть коханий чоловік.

Хоча з останнім, звісно, краще не поспішати. Необхідно зосередитися передусім на адаптації до нового світу. Зараз я в більшості аспектів наче новонароджена дитина. Нічого не знаю і не розумію. Тож треба подумати, як це виправити.

Розіграти карту з втратою пам’яті? У крайньому разі, підійде і цей варіант. Але є певний шанс, що крім знання мови від цього тіла можна почерпнути й інше.

Не встигла я до пуття обміркувати цю думку, як двері відчинилися. У них зазирнула жінка середнього віку в довгій і строгій зеленій сукні та головному уборі, схожому на той, який у нас носять черниці. Вона була жінкою, що називається, в тілі, але це її не псувало. А навіть навпаки. Приємне кругле обличчя, добрі сіро-блакитні очі і відчуття якогось материнського тепла, що йшло від жінки, мимоволі розташовувало до себе.

Помітивши, що я прокинулася, вона увійшла до кімнати і наблизилася до ліжка.

– Як ви почуваєтеся, леді Ангальд? – глибоким грудним голосом запитала вона.

– Вже краще, дякую, – обережно відгукнулася я.

Боялася сказати щось зайве, поки не вирішила, яку модель поведінки вибрати.

Жінка тим часом доторкнулася до мого чола, як це робив ректор. Я знову відчула поколювання. Значить, вона цілителька. І, як неважко здогадатися, проводить діагностику мого стану. Мабуть, він її задовольнив, бо жінка задоволено кивнула.

– Так, я бачу, що ви вже абсолютно здорові. Вам пощастило, що Ріна відразу надала допомогу. В іншому випадку могло бути гірше. Мені залишалося тільки остаточно прибрати негативні наслідки і наситити вас енергією Життя.

– Ви знаєте Ріну? – мимоволі вирвалося у мене.

Міднокоса дівчина справила на мене приємне враження. Навіть промайнула думка, що я могла б спробувати з нею подружитися. Тож інформація про неї не буде зайвою.

– Так, дуже хороша і старанна дівчинка, – посміхнулася цілителька. – Вона часто сюди приходить і допомагає мені. Їй – хороша практика, а мені – підмога. Шкода, що сім’я Ріни хоче залишити її при собі після закінчення навчання. Так би я з задоволенням взяла дівчинку сюди на постійній основі. У Ріни справжній талант до цілительства! Схоплює все на льоту.

Тут вона схаменулася і прийняла більш суворий вигляд.

– Пробачте, щось я зовсім вас заговорила! Може, покликати когось із ваших друзів? Вас сюди приніс студент Роберт Марсей. З ним були його брат і сестра. А ще леді Фаренсі. Вони хотіли почекати в лазареті, поки ви не прокинетеся, але я наказала їм прийти вже завтра.

Чи хочу я бачити цих людей? Та якось не дуже. Може, звичайно, вони і справді друзі колишньої господині тіла. Але деякі моменти в їхній поведінці мені не сподобалися. І я ще не вирішила, як до них ставитися.

– Ні, в цьому немає потреби, – сказала я. – Побачуся з ними завтра вранці. Дякую вам… е-е… – я вдала, що просто забула ім’я цієї жінки. – Пробачте, у мене щось пам’ять не хоче нормально працювати. Як я можу до вас звертатися?

– Пані Олтінгард. Хоча більшість зве мене тітонька Дідра, – вона знову тепло посміхнулася. – Якщо хочете, теж можете так мене називати. Наскільки пам’ятаю, ми з вами рідко перетиналися. Тож не дивно, що не можете згадати моє ім’я. Та і добре, якщо було мало приводів користуватися моїми послугами, – вона підморгнула мені. – Гаразд, відпочивайте, леді Ангальд. Може, вам принести чогось поїсти чи попити?

Коли я заперечно похитала головою, цілителька сказала:

– Не соромтеся, якщо щось знадобиться. На тумбочці стоїть дзвіночок. Дзвоніть у нього, якщо знадобиться допомога. Я буду в сусідньому приміщенні. Та і біля дверей до вашої палати чатують двоє шибайголов. Їх до вас ректор приставив. Нехай хоч чимось корисним займуться, а не стіни підпирають.