Глава 1.3

Краєм ока я помітила, як міднокоса намагається втекти, поки увага всіх зосередилася на мені. Але зробити це їй не вдалося. Шлях дівчині перегородив чоловік років п’ятдесяти в строгому чорному костюмі, що виринув з темряви. Він був худорлявий, темноволосий і кароокий. З гострим носом, що чимось нагадував пташиний дзьоб.

За ним слідував ще один рудий хлопець, схожий на того, що стояв поруч зі мною майже як брат-близнюк. Тільки придивившись, можна було помітити відмінності. Цей був менший на зріст і кароокий. Та і відтінок волосся темніший. Зовсім як у тієї дівчини, яку всі гнобили.

– Не так швидко, пані студентко! – суворим голосом зупинив міднокосу чоловік старшого віку.

– Лорд-ректор, але ж я нічого не зробила! – пискнула дівчина, остаточно знітившись під суворим поглядом карих очей.

– Якщо так, то вам нічого не загрожує, – незворушно відгукнувся він. – Але я хотів би поговорити з усіма учасниками подій. Тож поверніться назад. Вас, здається, звати Ріна Дорс. Я не помиляюся?

– Ні, – приречено відгукнулася міднокоса, похнюпивши голову. – Мене саме так і звати.

Вересклива на ці її слова пирхнула:

– Клята бастардка і повна нікчема! Як її взагалі сюди прийняли?!

– Гадаю, це не вам вирішувати, студентка Марсей, – сухо зауважив ректор, підійшовши ближче. – Якщо керівництво Академії для вас не авторитет, зверніться за роз’ясненнями до свого батька. Він особисто просив прийняти сюди пані Дорс. До того ж, на відміну від вас, вона, якщо не помиляюся, вже відкрила в собі Стихію.

Вересклива злобно примружилася, явно зачеплена його словами, але заперечити не наважилася. Хоча це не завадило їй обдарувати бідолашну Ріну багатообіцяльним поглядом.

А я, здається, зрозуміла, звідки така схожість між ними. Раз міднокосу назвали бастардкою і згадали про їхнього спільного батька, отже, вона незаконнонароджена. Не здивуюся, якщо і ці двоє рудих хлопців належать до тієї ж родини.

– Тріно, заспокойся! Не час зараз для розборок, – шикнув на неї хлопець, який стояв поруч зі мною.

Начебто в розмові його називали Робертом. А другий, який побіг за ректором, значить, Ленар. Синьооку ж ляльку звуть Шантія. Так потихеньку і розберуся, хто є хто.

– Дуже слушна думка, молодий чоловіче! – хмикнув ректор. – А тепер, може, хтось мені пояснить, чому леді Алісія знаходиться тут у такому вигляді? – пронизливий погляд карих очей зупинився на мені.

Стало вкрай незатишно. І я мимоволі обхопила плечі руками. А на допомогу, як на гріх, ніхто поспішати не збирався. Хлопці перезиралися між собою і мовчали.

Бачачи це, ректор похитав головою і почав ставити навідні запитання.

– Цей юнак, – він кивнув у бік Ленара, – повідомив мені, що леді Алісія мало не потонула в озері. Як це сталося?

Хотіла б і я це знати...

– Роберт Марсей, – звернувся ректор безпосередньо до того хлопця, який стояв біля мене, – для початку я вислухаю вашу версію.

– Ми... це... – він довго і болісно підбирав слова, але врешті не зміг сказати нічого путнього.

– Дуже інформативно! – похитав головою ректор. – А ви що скажете, леді Тріна? Сподіваюся, у вас немає таких проблем з мовленням, як у вашого старшого брата? Або мені викликати сюди вашого батька, щоб він сам розібрався у тому, що відбувається?

В очах усіх рудих, включаючи Ріну, відбився справжній жах. Вони поспішно замотали головами.

– Ми хотіли провести ритуал, – неохоче зізналася Тріна.

– Який ще ритуал?! – підняв брови ректор.

– Алісія знайшла його в якійсь старовинній книзі і вмовила нас спробувати, – почала нахабно перекладати на мене всю провину вересклива. – У день подвійного повного місяця необхідно прийти до якогось водоймища і промовити належні слова. А потім зануритися у воду з головою і загадати бажання. Тоді воно здійсниться. Алісія вирішила першою пройти через цей ритуал. Але раптом щось пішло не так, і вона стала тонути. Ми з Шантією почали кричати і кликати на допомогу. Тут прибігли Роберт і Ленар!

Хлопці чомусь почервоніли. Неважко здогадатися, яким чином вони так швидко опинилися тут. Дізналися про ритуал і вирішили підгледіти за дівчатами, коли ті стануть купатися в озері.

– Роберт кинувся у воду і витягнув Алісію, – продовжила свою розповідь Тріна. – Ленар же перехопив цю бастардку, яка якраз проходила повз, щоб вона допомогла. А сам побіг за вами!

Деякий час ректор пильно дивився на дівчину, потім уїдливо прокоментував:

– Ох і давно я не чув настільки відвертої нісенітниці! Я вважав вас більш зрілими, щоб перестати вірити в якісь чарівні ритуали, що дозволяють отримати щось без будь-яких зусиль. Леді Алісія, не поділитеся, звідки конкретно ви дізналися про цей так званий ритуал?

Прокляття! І що мені відповідати?! Я і гадки не маю, звідки моя попередниця його взяла! Та і варто почати відповідати на будь-яке запитання, як одразу засиплюся на необізнаності з місцевими реаліями.

– Пробачте, але я зараз погано почуваюся. Думки плутаються, – я вдалася до забороненого способу, який у колишньому житті дозволяла собі вкрай рідко, як би не було погано. Але тут, здається, без цього не обійтися.