Глава 1.2

 – Годі чіпати її своїми бридкими руками! – пролунав інший жіночий голос. Більш верескливий і неприємний. – Алісії вже ліпше. Тож краще піди поклич нормального цілителя!

– Нехай поки що лікує, – втрутився інший голос, цього разу чоловічий. – Ленар уже побіг до ректора. Але бажано, щоб до його приходу стан Алісії максимально покращився.

– Може, не варто було повідомляти ректору? – пролунав ще один жіночий голос, невпевнений, але більш приємний. – Нам усім тепер дістанеться!

– Необхідно переконатися, що з Алісією і справді все буде гаразд, – заперечив той самий чоловічий голос.

– Роберт має рацію! Якби вона потонула, нам дісталося б набагато більше, – вже спокійніше сказав верескливий голос. – Хоча це була її ідея – прийти сюди! Але хто ж нас слухатиме, коли постраждала дочка самого Верховного Мага?

– А що як нас відрахують з Академії? – з жахом вигукнула невпевнена.

– Та заспокойся ти, Шантіє! – відмахнулася від неї вересклива. – Алісія жива. Як оговтається, всіх нас прикриє. З її татусем навіть ректор сваритися не захоче! Тож все буде добре!

– Яка ти розумна, Тріно! – з захопленням вигукнула невпевнена.

– А ти сумнівалася? – самовдоволено відгукнулася вересклива. – Тримайся нас з Алісією, і все у тебе буде добре.

– Гей, здається, вона прийшла до тями! – перервав їхній діалог чоловічий голос.

Я і справді в цей час вже отямилася достатньо, щоб витерти сльози і оглянути те, що мене оточувало.

Насамперед помітила тендітну дівчину з волоссям кольору темної міді, яка сиділа поруч зі мною. Її величезні зелені очі з насторогою зустрілися з моїми. Саме її рука лежала на моєму плечі, даруючи те саме приємне тепло. Але варто було мені зазирнути їй у вічі, як вона відразу відсмикнула руку і відсахнулася. При цьому втратила рівновагу і впала на спину, через що почувся дружний сміх решти присутніх.

Я мимоволі поглянула в той бік і побачила трьох молодих людей: двох дівчат і хлопця.

– От же незграба! – зловтішно прокоментувала падіння міднокосої одна з них.

Тепер зрозуміло, кому належав верескливий голос. До речі, вона теж була рудою. Тільки колір не такий темний, а ближчий до золотавого. Досить приваблива, хоч і ширококоста, теж із зеленими очима. Якби не злий вираз обличчя і гидливо підібгані губи, вона справляла б набагато ліпше враження. Зараз же я спіймала себе на думці, що ця дівчина викликає у мене антипатію.

Неважко здогадатися, що «невпевнена» – це та, яка стояла поруч з рудою. Гарненька синьоока лялечка з кучерявим каштановим волоссям. Якби не улесливо-догідливий вираз обличчя, вона справляла б більше враження.

Єдиний хлопець, що знаходився серед них, був вище середнього зросту, непогано складений і теж рудий. Прямо дивно, скільки тут рудих зібралося навколо мене! І очі теж зелені. Причому у всіх трьох, включаючи міднокосу, вгадувалася деяка схожість у рисах обличчя. Може, родичі? Хоча якщо так, то чому одну з дівчат відверто гноблять?

До речі, тільки зараз я усвідомила, що перебуваю, судячи з усього, в якомусь парку. Поруч невелике озерце, оточене деревами. Причому розгледіти я все так чітко можу тільки завдяки наявності ліхтарів, що розсіювали нічну імлу. Зірки, які щедро висипали на оксамитовому темно-фіолетовому небі, теж красномовно вказували на час доби.

Уважніше поглянувши на них, я раптом завмерла. По спині пробіг холодок від нерозуміння того, що відбувається. На небі було два місяці! Один більший, схожий на наш. Інший маленький і більш блакитного відтінку. Обидва повні і чітко видимі, не залишаючи жодних сумнівів в тому, що я бачу.

Та що взагалі відбувається?! Куди я потрапила?! А потім взагалі закралося недобре передчуття. Особливо коли хлопець з широкою посмішкою підійшов до мене і простягнув руку.

– Алісія, з тобою вже все гаразд? Дозволь, я допоможу тобі підвестися!

Як він мене назвав?! Тільки тут я усвідомила, що, схоже, та Алісія, яку вони весь час обговорювали – це я і є!

Чи то я збожеволіла, чи то відбувається щось зовсім неймовірне. Адже я Надія! Надія Маленко. Це я точно пам’ятаю!

Повільно пробігла очима по своїй руці, яку машинально простягнула хлопцеві. Востаннє, коли я дивилася на свою кінцівку, вона більше нагадувала всохлу пташину лапку. Хвороба на останній стадії перетворила мене на живий скелет, який тільки дивом утримувався на межі між життям і смертю. Зараз же я дивилася на цілком нормальну руку. Так, витончену і маленьку, але не хворобливо-худу.

І все одно в реальність того, що відбувається, я остаточно повірила тільки в той момент, коли наші з хлопцем руки зіткнулися. Відчуття були занадто реальними, щоб прийняти їх за передсмертні галюцинації чи сон!

Рудий допоміг мені піднятися і збентежено відвів погляд від моїх грудей, куди мимоволі спрямувався його погляд. Я швидко оглянула себе і ще більше здивувалася.

Ні, в лікарні на мені теж було щось подібне. Але цей предмет одягу надто нагадував спідні сорочки, які носили панянки минулих століть. Довга, зі шнурівкою біля коміра. Зараз ця сорочка була мокра, мимоволі виставляючи на загальний огляд обриси грудей. Не надто великих, але і не маленьких. Мені в минулому житті залишалося про такі лише мріяти з моїм нульовим розміром.