20. Різдвяний подарунок

Квітка

Наближалося Різдво, і я вирішила зробити Гордію подарунок. Але гадки не мала, що йому подарувати. Коли їхала додому після останнього іспиту, побачила в метро рекламу ковзанки і зрозуміла, що це саме те, що мені треба. 

Увечері, коли він повернувся з роботи і ми сиділи за столом, я запитала:

— У тебе на завтра є якісь важливі плани?

— Ні, буду вихідний, — він усміхнувся. — Хочу провести день з тобою. 

— Давай сходимо на ковзанку? Там ще буде різдвяний ярмарок, мені цікаво, я ніколи не була на такому…

— Авжеж, сходимо, — погодився Гордій. — Я якраз маю тобі дещо подарувати. Але це секрет. До Різдва.

— Тепер я буду з нетерпінням чекати свята, — я усміхнулась. — Сьогодні склала останній іспит, тепер можна відпочивати три тижні! А потім я буду ходити на пари разом з іншими студентами…

— Я пишаюся тобою, мила, — він теж усміхнувся і взяв мене за руку, а потім поцілував мою долоню. — Заведеш собі друзів. Студентство — прекрасний період. 

— Але жодні друзі не замінять тебе, — тихо сказала я, відчуваючи як від його дотиків по всьому тілу розбігається хвиля тепла. 

Гордій знову усміхнувся, а потім подався вперед і торкнувся губами моїх губ, прикриваючи очі, я відповіла на поцілунок, почуваючись найщасливішою людиною у світі…

***

Наступного дня була субота, на ковзанці зібралося багато людей, але я вже не відчувала страху чи скованості, бо поряд був Гордій. Він тримав мене за руку і допомагав піднятися, коли я падала. Це були незабутні відчуття — коли тебе підтримують, турбуються про тебе…

Потім ми пішли на різдвяний ярмарок. 

— Я хочу тобі щось купити на згадку про цей день, — сказала я йому. — І з нагоди Різдва.

Побачила бабусю, яка продавала  плетені речі, і потягнула Гордія до неї. 

— Що тобі подобається?

— Можемо взяти щось парне, має вийти прикольно, — він поглянув у бік шарфів. 

 — Ось, дивіться, шарфи й шапочки, — сказала продавчиня, усміхаючись. — Вам будуть пасувати, ви така красива пара!

 — Мені подобаються, — я глянула на Гордія. — Беремо?

— Так, — він кивнув і розплатився, а потім одягнув на мене шапку і шарф. — Ти так виглядаєш ще молодшою… — додав, коли ми трохи відійшли, а потім зітхнув: — Хотів би я, щоб різниця у віці у нас була менша… 

— Чому? Хіба це так важливо? — я усміхнулась. 

— Просто ти дуже гарна, і в тебе все-все попереду, — він зазирнув мені в очі. — Майже двадцять років. Зараз, може, це не так помітно, а потім буде помітно.

  — У нас все попереду, — виправила я. — Ти виглядаєш дуже молодим, тому перестань говорити такі дурниці, ходімо краще перекусимо, бо я зголодніла!

***

Ми зайшли до невеликого затишного ресторанчику, замовили страви. Це було так романтично — справжнє побачення. 

— Досі  ще ніколи не ходила на побачення, — сказала я замислено. 

— А як же Олесь? Хіба ви не зустрічались?

 — Ми з Олесем зустрічалися переважно в нас удома, — відповіла я. — Ну, батьки раділи, як він приходив у гості, він син їхніх друзів. Хотіли зіпхнути мене йому, а Юсті знайти якогось вигіднішого жениха… 

Саме цієї миті мій телефон задзвонив, я поглянула на екран і побачила ім’я Олеся. 

 — Я відповім? — запитала у Гордія. 

— Авжеж, відповідай, — він кивнув. — Це ж твій телефон. 

 — Алло, привіт, Олесю, — сказала я. Не хотіла, щоб Гордій не знав, з ким я розмовляю. 

— Привіт. Квітко, ти зараз сама? У мене є новий план, як забрати тебе… Ти можеш виходити? Чи він тебе не пускає? Треба, щоб ти сказала, що підеш кудись на цілий день. Наприклад, в універ. А за той час я тебе сховаю і він тебе не знайде…

Гордій

Я трохи напружився, коли вона привіталась, бо почув імʼя Олеся. Потім вона слухала його, а я дивився на неї. Було якось трохи неприємно, що він дзвонить їй…

 — Вибач, Олесю, в мене не вийде… Вірніше, я не хочу… Я хочу залишитися з Гордієм, — вона поглянула на мене і усміхнулась. — Я його кохаю… Вибач, що так сталося…

Я взяв її за руку. Серце так швидко билося. Вона не жартувала. І не робила це з жалості чи вдячності. Зараз я був майже на сто відсотків у цьому впевнений.

Коли Квітка попрощалась з ним, я підтягнув її ближче до себе і поцілував. Ми сиділи в кутку, та і людей було не дуже багато, тож на нас ніхто не звертав уваги. Я так сильно кохав її…

Коли поцілунок розірвався, Квітка поглянула на мене і схвильовано сказала:

 — Ну от, тепер ти не будеш засмучуватися і ревнувати?

— Не буду, — я зазирнув їй в очі. — Ти правда зробила це… Аж не віриться. 

 — Тепер нас уже ніхто і ніщо не розділить, ми разом назавжди, — вона ледь облизнула губи. 

Цей майже невинний жест змусив серце битись частіше. Мені захотілося поїхати додому прямо зараз і… Чорт… А раптом рано? Ні, нормально. Вона кохає мене, все буде добре.