18. Бути поруч

Квітка

Я дійсно почувалася зараз щасливою. Не могла уявити, що переді мною зараз відкрився зовсім інший світ. Моє життя у батьків було повне обмежень, це була як в’язниця, тільки без грат на вікнах, але так само з жорсткими правилами і покараннями за непослух. Це все пояснювалося любов’ю і турботою про мене, бо “ти не пристосована до життя, ти ненормальна, не така як усі, без нас ти пропадеш, станеш алкоголічкою чи наркоманкою…” Але зараз я зовсім не пропала без їхньої “турботи”, а навпаки ніби вдихнула життя повними грудьми, і пошкодувала, що стільки часу була нещасливою…

Гордій дивився на мене з якимось сумом в очах. Певно, він дуже самотній. Я подумала, що маю турбуватися про нього, зробити його життя кращим, принаймні, поки я тут…

— Мені добре, — відповіла я на його слова. — Я почуваюся захищеною. Знаю, що тепер мене ніхто не образить..

— Так, я обіцяю, я нікому не дозволю образити тебе, — серйозно сказав він, знову трохи стискаючи мою долоню.

 — А я не дам нікому і нічому засмутити тебе, — я провела пальцями по його волоссю. Виявляється, торкатися його було зовсім не страшно, навпаки, мені самій хотілося це робити. 

— Знаєш, для мене твій приїзд теж став новим етапом, — зізнався Гордій. — Хоча спочатку я думав, що ти так і не вийдеш. Добре, що все трохи налагодилось і ти мені довіряєш. Розкажеш мені потім про справи в універі, добре?...

***

Коли я увійшла до кабінету декана і сказала, що хочу перевестися на очне навчання, він здивовано запитав:

— А ваші батьки знають про це?

— Я вже повнолітня, — сама не знаю, де в мене взялася хоробрість. Раніше я б щось промимрила і втекла з його кабінету, а зараз без страху глянула на сивоволосого чоловіка. — Можу сама приймати рішення!

— Так, авжеж, це правда, — він кивнув. — просто раніше за вас щодо різних організаційних питань завжди приходили батьки… Але оцінки у вас хороші, думаю, переведення не буде проблемою. Зможете відвідувати заняття з нового семестру? Чи хочете почати з наступного курсу? 

— Зможу з наступного семестру, — я кивнула. — Дякую. Батьки уже не будуть ходити. Я вийшла заміж…

— О, вітаю вас, — сказав він здивовано. — Але прізвище ніби не змінили? Якщо змінили, треба подати нові документи… 

— Ні, я залишила дівоче. Дякую за привітання, — трохи знітилась, сама не знаю, чому я повідомила про своє заміжжя. Мабуть, він сам мене спровокував тим, що запитав, чи знають батьки. — До побачення, — і вийшла в коридор. 

Коли вже збиралася йти на консультацію перед іспитом, раптом задзвонив мій телефон. 

— Алло, Квітко, ти бачила новини? Схоже, у твого Гордія є коханка. Зручно, так він точно не буде лізти до тебе! — затараторила сестра. — Я така рада… Я дійсно боялася, що він щось таке зробить… 

 — Не розумію, — я хотіла б, щоб вона говорила щось інше, а не те, що я почула. — Ти що маєш на увазі?

— А ти не бачила фотки його з тією грудастою в барі? — запитала Юстя. — Вони пʼють, усміхаються і все таке… 

Мені щось кольнуло біля серця. Мабуть, Юстя мала на увазі ту його секретарку. Але він казав, що не кохає її…

— Те, що люди сидять разом в барі, зовсім не означає, що вони коханці, — холодно зауважила я. 

— Але ж ти з ним не спиш… Думаєш, він ні з ким не займається сексом? Чоловікам це треба… У них це такий інстинкт, вони без цього не можуть!

Я мало не сказала, що сплю з ним в одному ліжку, але вчасно замовкла, здогадавшись, що саме Юстя мала на увазі. 

 — Це його особисті справи, — сказала я. — Я не втручаюся в його життя, а він у моє. 

Швидко завершила розмову і пішла на заняття, але від того гарного настрою, який був у мене до Юстиного дзвінка, не залишилося й сліду…

***

Коли я приїхала додому, то не втрималася й погуглила ім’я і прізвище Гордія. І дійсно побачила ті фото в барі. На одному з них та дівчина сиділа так близько, ще й у очі Гордієві заглядала… Мені стало неприємно, і я закрила ту вкладку. 

Сиділа, нахиливши голову і думала про те, як усе добре в нас складалося… Отже, він просто грав зі мною в якусь гру, з цими обіймами і поцілунками… А поза очі може розказував своїй білявці, яка у нього дурна дружина, і вони разом сміялися з мене… Від цієї картини, котру я яскраво побачила перед собою, на мої очі навернулися непрохані сльози. Я впала на ліжко долілиць, було так погано, як ніколи у житті…

Саме цієї миті й увійшов Гордій…

 Гордій

Коли на роботі мені показали ці кляті статті, я дуже розізлився. Мої піарниця Марія і помічниця Яна почали дзвонити і писати тим журналістам, на всі канали і сайти. Мене все це дуже роздратувало. 

Дуже не хотілося, щоб Квітка якось не так зрозуміла… Хоча, ну хіба вона буде мене гуглити? Може, коли переїхала, і гуглила. Але не зараз. 

У цій метушні зі статтями проминув весь робочий день. Ну, я відволікався і на роботу, але все одно поставив цю задачу зі ЗМІ в пріоритет. 

З сайтів все оперативно видалялось, і я видихнув. Квітка не дзвонила і не писала, тож, певно, і не бачила цього всього. Ну, воно і на краще, нащо їй воно…