16. Історія Квітки

Квітка

Коли я прочитала це повідомлення, моє серце закалатало як шалене. Я справді була рада, що Гордій не буде ночувати в готелі, а повернеться додому. Отже, я таки йому небайдужа, раз він не хоче давати мені привід для ревнощів.

“Добре, — відповіла. — Я не проти.”

Постаралась написати сухо, щоб він не відчув, наскільки я схвильована зараз. 

Він прочитав повідомлення одразу.

"Можеш лягати там. Все ж, я буду близько третьої ночі. Ти, певно, вже будеш спати… І не перевдягайся."

Я перечитала ще раз, і відчула, як по всьому тілу побігли мурашки. Що це за дурня? Чому я так нервую? Я ж уже спала з ним на одному ліжку, можна було б і звикнути. Але ці слова “не перевдягайся” збентежили мене. Я уявила щось таке, чого раніше між нами не було… І сама на себе розізлилася. 

“Добре,  — знову взяла якийсь офіційний тон. — Зроблю, як ти скажеш.”

Він прочитав повідомлення, але не відповів. Тільки за півгодини написав коротке:

"Я вже виїхав, не хвилюйся, скоро буду". 

І додав фотку з машини. В салоні він був сам. Схоже, та дівчина не поїхала з ним.

“Їдь обережно, — написала я. — Буду чекати.”

Вирішила прямо зараз перейти до його спальні, як він і просив. Було трохи незручно, я дуже швидко увійшла і зачинила двері, боячись що хтось із прислуги мене побачить. Хоча й розуміла, що для них не було б нічого дивного у тому, що дружина заходить у спальню чоловіка. Проте нікого я не зустріла, всі вже спали. 

Увімкнула нічник і продовжила читати книгу, але зовсім не могла зосередитися на прочитаному, механічно пробігала очима рядки, а в голові були лише думки про Гордія. Я відклала книгу, замоталася в ковдру і заплющила очі. Не хотіла, щоб він побачив, як я схвильована, хай краще думає, що я спокійно сплю собі…

Думала, що заснути не вдасться, але несподівано для себе я таки провалилась у сон…

***

Коли двері до спальні тихо прочинились, я моментально прокинулась. Гордій зайшов тихо. Я почула, як він знімає одяг і відчула, що мене всю трясе від хвилювання. Постаралася розслабитись, і так само лежала з заплющеними очима, вдаючи, що сплю. 

Коли він ліг під ковдру, то одразу обійняв мене за талію і пригорнув до себе. Він був без футболки, без сорочки, тільки в білизні, я цього не очікувала. 

Я відчула, як у грудях відчайдушно закалатало серце.  Але я не рухалась. Лежала тихо і чекала.  

— Ти така тепла, — прошепотів він мені на вухо. — Я скучив… Спи зі мною завжди.

 — Я теж скучила, — тихо прошепотіла я. — Добре, що ти приїхав…

— Я дуже зрадів, коли ти сказала, що ревнуєш, — продовжив він. — Бо я і сам страшенно ревную тебе до того малявки. 

— Він хотів, щоб я втекла від тебе, — несподівано зізналась я. 

— Ну, не вперше він цього хоче, на весіллі теж хотів, — Гордій торкнувся губами мого волосся.

— Тоді мачуха не пустила мене, — я провела долонею по його плечу. — Дивно, правда? Ніколи не думала, що таке можливо… Що ти будеш мене торкатися, а мені не буде страшно?

— Я дуже хотів цього… Хотів, щоб тобі було не страшно. І торкатися теж хотів, — він зазирнув мені в очі. 

— Я відмовилася втікати, бо не хочу підвести тебе, — я дивилася на нього і ледь усміхалась. — Але не тільки через це…

Він подався вперед і коротко чмокнув мене в губи:

— Більше ні слова. Я такий пʼяний. Завтра все одно подумаю, що все це мені наснилось… 

 — Спи, тобі треба відпочити, — я погладила його по голові. — Завтра вранці поговоримо…

Він заплющив очі і швидко заснув, продовжуючи обіймати мене…

 Гордій

Коли я розплющив очі і побачив сплячу Квітку, яка пригорнулася до мене, тілом буквально пройшов розряд. Я гостро реагував на неї. Мені здавалося, ця реакція була все сильнішою з кожною нашою спільною ніччю. Сковтнув слину. Бляха… Не злякати, тільки не злякати її… Я хочу і далі так прокидатися якомога частіше. Хоча б так.

Я намагався дихати глибше, щоб заспокоїтись. Але долоня потягнулась до її щоки. Яка ж вона була красива… І така близька, як ніколи… А цей одяг… Якого майже не було… Навіть не бачачи цього під ковдрою, я відчував її шкіра до шкіри і це шалено заводило. 

Я погладив її по щоці. Плавно, майже невагомо, заглядаючись на її миле личко. 

Вона ніби усміхнулася, а потім повільно розплющила очі. 

— Ми не проспали? — запитала, дивлячись на мене. — А то я можу довго вилежуватися… Треба мене будити. 

— Готовий будити, — я усміхнувся. — Аби ти спала тут… — ці слова зірвались самі собою. Так, я не хотів, щоб це була одноразова ситуація. Я хотів, щоб вона спала зі мною. Нехай поки що просто спала, все одно.

 — Якщо тобі зручно, то я не проти, — весело сказала Квітка. — Я не забирала в тебе ковдру?

— Ми були так близько, що нам всього вистачило, — я сковтнув слину і зазирнув їй в очі. Раптове бажання поцілувати її вдарило в голову… Але як зробити це, щоб її не налякати…