15. Нічне листування

Квітка

Я чула, як сильно б’ється його серце. Невже Гордій хвилювався так само, як я? Та ні, не думаю. Може, йому теж самотньо, і іноді хочеться, щоб хтось просто обійняв? 

 — Ти дуже хороший, — сказала я, коли він відпустив мене з обіймів.  Мабуть, я вже йому це казала, хтозна. Але я дійсно це відчувала. Знала, що він не зробить мені нічого поганого. Не зрадить, не скаже неправду, не зробить мені боляче.  — Я серйозно, — додала, дивлячись на нього. 

— Не дуже я хороший, — він зітхнув і торкнувся кінчиками пальців моєї щоки. Чомусь виглядав трохи сумним.  

— Ти хочеш, щоб  тебе вважали поганим… Мабуть через те, що боїшся, що тобі зроблять боляче? Чи не боїшся, це неправильне слово… Просто не хочеш здатися слабким…

— Просто я дійсно не такий хороший, як ти думаєш, — він подався вперед, до мого вуха і прошепотів: — Навіть зараз. 

Його губи на мить торкнулись вуха, але він одразу ж відсторонився. 

 — Немає ідеальних людей, — я похитала головою. — В кожному поєднане і хороше, і погане. І це нормально. 

— Просто ти дуже добра, але це чудово. Я радий, що ти саме така, як ти є, це мені найбільше в тобі подобається, — раптом зізнався він. — Іди, перевдягайся. А мені треба в холодний душ. 

 — Добре,  — я встала з ліжка. — Піду теж прийму душ і перевдягнусь. А тоді снідати, — усміхнулась йому і вийшла з його кімнати. 

***

Гордій трохи запізнився, прийшов, коли я вже сиділа за столом.

 — То ти сьогодні не приїдеш увечері? — запитала я, намащуючи для нього хліб маслом. 

— Так, скоріш за все ночуватиму в готелі, — кивнув він і взяв бутерброд з моїх рук. — Дякую. Ти прямо як справжня дружина, — і усміхнувся якоюсь новою усмішкою, якою я ще у нього не бачила.

 — Я стараюся бути справжньою, — чомусь мені стало сумно. Я й сама не знала, через що — може, бо ми не побачимося аж до завтра? Чи я все ж трохи засмутилася від того, що порівняла себе з його секретаркою?

Цієї миті на мій телефон прийшло повідомлення, я поглянула на екран і побачила, що мені пише Олесь. 

"Привіт, як ти? Я придумав план!" 

“Що за план?”  — запитала я. 

"План твого порятунку! Щоб ти швидше звільнилась від того мужика!"

“Але Гордій і так має мене відпустити!” — мені стало чомусь неприємно, що він так називає мого чоловіка.

— Що цікавого там в телефоні? — запитав раптом Гордій. В його голосі, мені здалося, я почула сум. 

Тільки тут я схаменулася, що ми сидимо за столом і він дивиться на мене. Відклала телефон.

 — Так, подруга написала, — сказала, відчуваючи, як кров приливає до щік. 

— Не вмієш обманювати, — він усміхнувся. — Той твій наречений написав?

 — Так, — односкладно відповіла я. Пожалкувала, що не вимкнула телефон. Олесь усе зіпсував, порушив мій хороший настрій, змусив почуватися незручно перед Гордієм. — Питає, як у мене справи…

— І як у тебе справи? — він зазирнув мені в очі. — Що написала? Хоча, пробач. Я не маю питати, — він встав із-за столу. 

— Написала, що все добре, що ти мене скоро відпустиш, — я сказала правду, але не могла дивитися йому в очі. Втупилась у стіл, і найбільше хотіла, щоб він більше не питав мене про Олеся. Хай заговорить про щось нейтральне, ну будь ласка! Хай все знову буде так, як учора ввечері і сьогодні вранці…

— Зрозуміло, — він чомусь кивнув. — Добре, я піду. Час їхати, машина вже чекає. Відрядження.

 — Бажаю удачі, — сказала я механічно. 

— Дякую, — сухо відповів він і вийшов з кухні. Я підійшла до вікна і побачила автівку Гордія, поруч із якою стояла та сама білявка, фото якої він мені показував. Вона розмовляла по телефону, нетерпляче переступаючи довгими ногами в туфлях на високих підборах. Потім вийшов Гордій, сказав їй щось, обоє сіли у машину, і автівка рушила з місця. 

Я деякий час стояла, дивлячись у вікно. Думала про все, що відбувалося між нами з Гордієм… Це просто дружба, чи щось більше? Ні, я не повинна думати про “щось більше”, я кохаю Олеся!

Та Олесеву відповідь чомусь не хотілося читати…

Гордій

Я почувався жахливо. І поводився не краще. Ну що за сцену влаштував там, в їдальні?

Настрій був кепський. В машині ми їхали з водієм і  Яною. Коли я вийшов з дому, вона стояла біля машини і говорила по телефону. Але щойно побачила мене, то завершила розмову, привіталась. Перед тим, як сісти в машину, я мигцем поглянув на будинок. Цікаво, Квітка буде хоч трохи сумувати за мною? Певно, навряд…

***

З дороги ми одразу поїхали у справах. Діловий обід, потім огляд приміщення, яке я хотів орендувати під новий торгівельний центр. В Житомирі було де розгулятись. І ціни були дешеві на оренду, і запит серед людей був, якщо вірити опитуванням. 

І контролювати бізнес тут буде легко, бо це зовсім поруч. 

Будівля мені сподобалась, все було, як треба. Ціна не кусалась. Нам з Яною провели ще екскурсію містом, бо Яна ніколи тут не була. Я був, але теж у принципі ніколи не дивився місто.