13. Раніше все було просто…

Квітка

Увечері наступного дня  я сиділа у вітальні перед телевізором, коли мені прийшло повідомлення від Олеся. Тільки тут я зрозуміла, що сама не написала і не подзвонила йому після тієї зустрічі на весіллі. Певно я образилась за те, що він залишив мене, не став боротися?

"Привіт. Я вже декілька днів думаю, що тобі написати… Мені дуже соромно, Квітко. Соромно, що я не зміг нічого зробити на тому весіллі. Я дуже  кохаю тебе і мрію, коли ти розійдешся з тим мужиком. Він же мало не вдвічі старший…"

“А що у вас з Юстиною? — запитала я. — Батьки так само планують вас одружити?” 

Чомусь неприємно було, що він так пише про Гордія… В моїй душі перемішався страх за те, що я можу втратити Олеся, образа на нього, бажання, щоб усе це закінчилось, і ми змогли бути разом…

"Ти ж знаєш, що ми з нею не одружимось. Ані Юсті, ані мені цей шлюб ні до чого.  Я кохаю тебе. Той мужик не лізе до тебе? У нього на весіллі був такий вигляд, ніби він когось вбив. Насуплений і незадоволений. Або це він був незадоволений, бо навпаки когось не вбив? Він, певно, бандит. Будь обережна." 

“Він не бандит, — все ж не втерпіла я. — І не лізе до мене. А я образилась на тебе, що ти мене не забрав. Злякався моєї мачухи? “

"Але якби я навіть тебе забрав тоді, вона б не пустила, хіба ти не розумієш? Або, якби й пустила, то знала б, що це я тебе забрав. Було б по-дурному викрадати тебе так, щоб усі  знали, де тебе шукати. Це нічого б не дало…"

“Це лише відмовки, — подумала я. — Може, він навіть радий був появі мачухи. Він не хоче сваритися з батьками — як своїми, так і нашими з Юстею…"

Але не написала цього.

“Скоро Гордій мене відпустить, — відповіла натомість. — Він своїх обіцянок завжди дотримується.”

Олесь одразу прочитав повідомлення, але не відповідав так швидко, як раніше. А потім взагалі зник з мережі. 

Я якийсь час сиділа й дивилася на телефон, а потім подзвонила до Юсті.

 — Привіт, як справи? — запитала, коли почула її голос. 

— Привіт… Більш-менш нормально, а у тебе? 

— В мене теж, — відповіла я.  — Оце з Олесем листувалася. 

— Квітко, я тобі не розповідала, але… — Юстя стишила голос. — Памʼятаєш мого репетитора з французької? Він вчора зробив дещо… І я ніяк не можу викинути це з голови. 

— Що зробив? — насторожилась я. 

— Коли ми сиділи за столом, ну, як зазвичай під час заняття, він раптом узяв мене за руку. І ми так і сиділи. Він тримав мою руку в своїй під час усього заняття, а я писала вправи і читала… — зовсім тихо сказала Юстя. 

 Я згадала Гордія, як ми з ним сиділи поряд і дивилися фільм. Зараз я розуміла, що відчувала Юстя. 

 — Він тобі подобається? — саме собою вирвалося запитання. 

— Не знаю… Але коли він тримав мене за руку, серце билось дуже часто і я тепер не можу це забути… Він же старший років на сім… І в нього немає нічого, він просто репетитор, він не може мені подобатись, — забурмотіла сестра. 

 — Хіба, щоб чоловік подобався, він обов’язково має бути багатим? — запитала я. 

— Тобі легко казати, ти кохаєш Олеся, а він багатий! — не погодилась сестра. — Ти будеш жити в достатку і ні про що не думати, коли звільнишся, Олесь казав, що ти обовʼязково звільнишся… Та й зараз у тебе той твій Гордій багатий… Навіть якщо ти залишишся з ним, тобі можна буде ні про що не думати… Він же, схоже, не ображає тебе? 

 — Але я кохаю Олеся! — обурилась я. — Як я залишуся з Гордієм? Він відпустить мене, і я вийду заміж за Олеся!

Я відчувала полегшення, що Юстя не претендує на мого Олеся. Хай закохується в кого завгодно, я тільки за…

Цієї миті я підняла очі й побачила, що в дверях вітальні стоїть Гордій. Він усе чув… Я, збагнувши, що червонію, не могла підняти очей на нього.  Відразу відклала телефон, зла на себе, що взагалі почала цю розмову…

Гордій

Коли я почув ці її обурені вигуки, то так і застиг в дверях. Ні, я не почув нічого нового, я знав, що вона кохає його, але чомусь було дуже боляче, знову. 

— Привіт, я завтра їду у відрядження з самого ранку, з ночівлею, разом з помічницею, — насправді я міг не ночувати в Житомирі, а повернутися вночі, це не так далеко. Але подумав, що мені треба поїхати хоч на ніч і заспокоїтись. Все одно ми більше не спатимемо в одному ліжку. Все одно все це ні до чого не призведе, вона в черговий раз дала чітко зрозуміти, що відчуває і до кого.

— Добре, — Квітка продовжувала дивитися в підлогу, вона була якась схвильована, невже сестра чи з ким там вона розмовляла, наговорила знову якихось дурниць?

— Треба щось замовити на вечерю, прислуга повернеться завтра, — я зітхнув і дістав телефон, щоб зробити замовлення. — Що хочеш?

Намагався, щоб мій голос звучав як зазвичай. Але серце калатало, як скажене, ніяк не могло заспокоїтись. Ну чому я так гостро реагую на те, що і так знав? Це неправильно.

 — На твій смак, — тихо відповіла Квітка, а потім все ж наважилася поглянути на мене. — Ти образився?

— За те, що ти кохаєш свого хлопця? — я знизав плечима. А серце закалатало ще швидше. Треба триматися, не показувати, як це мені неприємно. — Ні, за таке не ображаються, — це була правда. Мені не було за що ображатись. От тільки ревнощі спопеляли зсередини. І заздрість. Чому вона так кохала його?