Квітка
Приймаючи душ, я подумала, що зробила дурницю. Навіщо я сказала йому, щоб теж лягав на ліжко? Але вже не повернеш сказаного, це було б по-дурному — вийти і пояснити, що передумала. “Якщо буде чіплятися — я піду на диван,” — вирішила і трохи заспокоїлась.
Одягнула халат і вийшла з ванної. Гордій коротко поглянув на мене і одразу встав з ліжка:
— Тоді тепер я, — сказав і пройшов повз мене до ванної.
Я залізла під ковдру прямо в халаті. Ковдра була теж одна, правда, велика. Втома цього дня і трохи випитого шампанського хилили в сон, але я весь час щипала себе за руку, щоб не заснути. Не хотілося, щоб він бачив, як я сплю. Якщо треба, не буду спати цілу ніч, але він не побачить мене сплячою!
Але мабуть, я все ж задрімала, бо зрозуміла, що Гордій вже вийшов із ванної, але не чула, як відчинялися двері. Він пройшов до ліжка і ліг на свою половину. Повернувся до мене обличчям, але не наближався надто близько.
Чомусь мій сон зовсім зник. Я тупо лежала і витріщалася в стелю, а він теж не спав.
— Ти чому не спиш? — зрештою запитала я.
— Мені відвернутись? Я напружую тебе? — він зітхнув.
— Ні, все нормально, — швидко сказала я. — Згадала, як колись, ще до того випадку, мене відпускали ночувати до подружки, і ми цілу ніч не спали і розмовляли…
— До якого випадку? — здивувався Гордій.
— Так, ні до якого, — я ні за що в житті не розповім йому… То було так жахливо, що краще б я втратила пам’ять, забула усе. Але я пам’ятала, і найгірше було, коли все поверталося у снах. Тому я й не хотіла спати, раптом закричу, і він подумає, що я якась притрушена… Ні, буду просто лежати, до ранку вже не так далеко..
— Ти сьогодні була дуже красива, — сказав він неголосно.
— Ти дуже розгнівався на мене? — запитала я.
— За що? — він зазирнув мені в очі.
Я подумала, що він же не бачив, як я говорила з Олесем. Може, мачуха нічого йому не казала. Та, певно, що не казала. Доведеться якось викручуватись…
— За те, що з мене не дуже хороша дружина, — сказала, так само дивлячись у стелю.
— Це ще невідомо, ми й одружені тільки пів дня, — Гордій усміхнувся, але в його усмішці було щось сумне.
— Ти мав одружитися з Юстею, — нагадала я. — Вона дуже весела. І красивіша за мене. Всі це кажуть. І доторків не боїться.
— Ні, — він похитав головою. — Я ж бачив фото, — він зазирнув мені в очі. — Ти красивіша за неї.
— Ти справді так думаєш, чи просто хочеш підбадьорити мене?
— Справді думаю, — він все ще не відводив погляду, говорив неголосно, ніби розповідав секрет.
— А я думаю, що була небажаною для тебе, — я зітхнула. — Як якийсь товар, що його змушують купити, щоб отримати бонус…
— Ти була бажаною від початку, — сказав він на видиху. — Чим ближче ми знайомились, тим більш бажаною ти була.
Я відчула, що червонію. Цей його погляд… І голос... У нього був дуже приємний голос, я це помічала завжди, але цієї миті в мене прямо мурашки побігли по шкірі від його голосу.
— Я постараюся не розчарувати тебе, — сказала тихо. — Не налажати хоч тут…
Він торкнувся своєю долонею моєї під ковдрою. Буквально кінчиками пальців до моїх пальців, ледь-ледь.
— Ти не зобовʼязана відповідати чиїмось вимогам. Принаймні, мені це точно не треба. Будь тією, ким ти є. Тільки не бійся мене, — додав він, а потім продовжив: — це єдине, чого я зараз хочу…
***
— Не боюсь, — я похитала головою. — У мене якесь таке дивне відчуття… Мабуть не треба було пити те шампанське… Я сьогодні накричала на свою мачуху, уявляєш?
— Але це ж добре, — Гордій усміхнувся, але знову якось не так, з сумом. — Так, коли ми розійдемось, ти зможеш сама за себе постояти.
— Якби не ти, я б ніколи ні на що не наважилась, — сказала я. — Буду завжди згадувати тебе, як важливу для мене людину…
— Я теж буду згадувати тебе, як важливу людину, — він ковтнув слину і на мить переплів наші пальці, але потім відпустив мою руку і відвернувся. — Не можу більше дивитись на тебе так близько, — додав неголосно.
Я подумала, що хочу, щоб він обійняв мене. Просто обійняв, і щоб я поклала голову йому на плече. Мабуть, це дуже затишно. Я бачила таке лише в фільмах. Але я мовчала, лише слухала, як калатає в грудях моє серце.
— Добраніч, — прошепотіла я.
— Добраніч, Квітко, — відповів він так само пошепки….
***
Коли я прокинулася, в номері вже було світло. Я спершу не зрозуміла, що зі мною не так, а потім до мене дійшло, що я лежу поряд із Гордієм, він обіймає мене, а моя голова лежить у нього на плечі, точнісінько так, як я перед цим уявляла. Але коли ми опинилися так близько? Я нічого не пам'ятала…
Гордій ще спав, дихав тихо і ледь усміхався. Я хотіла вивільнитися з обіймів, але мені було шкода його будити. Тому продовжувала лежати так близько, як ще ніколи не була з жодною людиною… Це було дуже хвилююче, я відчувала його тепло, навіть, мені здавалося, я чую, як б’ється його серце…
#124 в Жіночий роман
#469 в Любовні романи
#233 в Сучасний любовний роман
вимушений шлюб, від байдужості до пристрасті, владний чоловік та сильна героїня.
Відредаговано: 29.04.2025