9. Шлюбна ніч

Квітка

Було дивно думати, що я тепер його дружина. До Гордія я відчувала цілу гаму емоцій — він був занадто непередбачуваний, щоб можна було обійтися однією. Але кохання серед них не було. Єдина надія зігрівала душу — що скоро він мене дійсно відпустить, і я знову буду з Олесем. Я не могла забути останній сумний погляд, який кинув на мене коханий, коли мачуха мене забирала… Чому нам так не пощастило, і вона нас побачила? Якби не ця випадковість, ми б були вже далеко звідси…

Я сиділа за весільним столом поруч із Гордієм, пила воду, але їсти нічого не могла. Неначе щось стискало горло і не давало проковтнути жодного шматка. 

— Я відійду на п'ять хвилин, — сказала я Гордієві.  — Не бійся, не втечу. 

— Добре, — він кивнув. Виглядав якимось замисленим, трохи не таким, як зазвичай. 

Я пройшла до вбиральні, і вже коли зібралася виходити звідти, зіткнулася в дверях з Юстиною.  Сестра міцно обняла мене: 

— Квітко, як ти? Таке враження, що рік не бачились…

Мені хотілося вигукнути, що це вона мала вийти заміж за Гордія. Але хіба це щось могло змінити? Все уже сталося, батько вчинили нечесно і тепер сидять радіють, що змогли водночас і угоду виконати, і мене здихатися…

— У мене все добре, — відповіла сухо. — А ти як?

— Я дуже переживала за тебе… І я, і Олесь, — вона опустила очі. — Він так кохає тебе…

— Я знаю… — перед очима знову промайнув той останній погляд Олеся.   — Я теж його кохаю, але батьки захотіли розлучити нас…

— Цей Гордій такий… — вона запнулась. — Хоча, я його уявляла гіршим. Старим збоченцем якимось, — пробурмотіла сестра. — Який він? Він не лізе до тебе? 

— У нього є кіт, звуть Гроза, — чомусь мені не хотілося говорити про Гордія. — Приходь колись у гості, подивишся, як я живу. 

— Ясно, — вона опустила очі. — Мені шкода, правда, — додала тихіше. — Шкода, що батьки так вчинили з тобою…

ʼ— Ти ні в чому не винна, — я зітхнула. — Мені самій треба було навчатися відстоювати власну думку. Може, тоді вони і не вчинили б так зі мною. Якби я пригрозила, що напишу про все в інтернеті, звернуся до журналістів… Вони б побоялися розголосу… Та зараз уже пізно щось змінювати. 

— Чому? — перепитала сестра. — Хіба ти не можеш написати щось таке зараз? Тоді той Гордій буде змушений відпустити тебе. Ще й отримає осуд за те, що одружився з тобою проти твоєї волі. І твоя репутація буде чистою. 

— Вийде, що я підставила його. Погодилась одружитися, а тоді зробила розголос усього, що відбулось. Не хочу так робити, це нечесно.. 

—  Чому ти боїшся його "підставити"? — не зрозуміла вона. — Він тобі ніхто, скоріше ворог, ніж друг.  Сам винен, що захотів одружитися.

— Він довіряє мені, — якби я могла передати словами ті відчуття, що виникали в мене, коли Гордій дивився на мене. Чи під час нашого “недопоцілунку”. Але  я не могла цього сказати. Це було занадто особисте…

— Ти завжди була такою доброю, — Юстя відвела погляд. 

— Що ви тут стоїте? — почула я за своєю спиною голос мачухи. — Там за столом вже подумали, що наречену викрали!

“Вона шпигує за мною, — зрозуміла я. — Боїться, що я втечу. Яка дурепа!” 

Дивно, я ніколи так не думала про мачуху, хоча й ненавиділа її. Мені було страшно навіть подумки сказати все, що я про неї думаю. А тепер це відбувалося само собою. Може, це спілкування з Гордієм так впливає на мене? 

— Я вже збиралася йти до зали, — сказала, дивлячись мачусі в очі. — Не ходіть за мною, як наглядач, мені це неприємно! 

Вона поглянула на мене здивовано. Юстя теж дивилась так, ніби вперше мене бачила.

— Не хочу, щоб ти наламала дров, — врешті-решт кинула мачуха. — Ідіть за стіл, обидві!

***

Коли я повернулася за стіл поруч з Гордієм, через якийсь час гості, що вже добре випили, стали гукати, що пора провести молодят до номеру. Це супроводжувалося сміхом і тупими жартами. 

Я поглянула на Гордія. 

 Він, здається, трохи випив, бо я помічала, як офіціант час від часу доливав алкоголь в його келих. І погляд цей…

— Так, ходімо в номер, — він несподівано торкнувся моєї долоні без всякого попередження, не так, як робив це зазвичай.

Я відчула, що моє серце завмерло і ніби перестало битися. Невже він передумав? Але ж казав, що нічого не буде…

Люди навколо галасували, підганяючи нас, а мені здавалося, що все переді мною ніби в тумані… Лише потім я зрозуміла, що то був не туман, а сльози…

 Гордій

Я випив більше, ніж мав. Весь час згадував ті їхні обжимання на задньому дворі. Чомусь від цієї картини перед очима було максимально дискомфортно. Але алкоголь трохи розслабляв, змушував не думати про те. Або, скоріше, думати про це менше. Коли люди почали кричати, я торкнувся її долоні і сказав, що ми йдемо до номеру, але цієї миті помітив в очах Квітки сльози. 

Серце якось несподівано стиснулось. Я настільки неприємний їй, настільки вона кохає того Олеся? Що за імʼя для пацана "Олесь"? Якесь дівоче…