8. Недопоцілунок

Квітка

Коли візажист з перукарем вийшли, я тут же схопила свій телефон і відкрила чат з Олесем. Він мав написати свій план щодо мого викрадення. Це повинно було відбутися ще до реєстрації шлюбу, але де і коли — Олесь мав написати зараз. 

Я побачила, що він саме щось пише, а потім на екрані з’явилося повідомлення:

"Коли вже приїдете на місце, вийди на задній двір готельного комплексу, я заберу тебе, поїдемо звідти якнайшвидше…" 

Як тільки я прочитала ці слова, то мене переповнила радість.

 “Добре, я так і зроблю, кохаю тебе…”

В коридорі вже чулися кроки — увійшла служниця і сказала, що водій мене чекає, щоб відвезти до місця весілля. Тож я сховала телефон і швидко пішла, майже побігла вниз…

***

Коли водій відчинив переді мною дверцята, я вийшла і роззирнулася навколо. Готельний комплекс був дуже красивим і великим, навіть не зразу я змогла зорієнтуватися, куди мені йти. Поки водій дивився на мене, я попрямувала до головного входу, але коли побачила, що він відвернувся — швидко почала огинати будівлю, думаючи, що рано чи пізно побачу той задній двір, і мене так зустріне Олесь. 

І справді, незабаром я побачила його. Він теж помітив мене. Підбіг, взяв за руки:

— Ти така гарна сьогодні… Готова? Машина вже чекає за воротами, — він кивнув в сторону воріт. — Ми сховаємо тебе на деякий час. Поки я придумаю, що робити далі…

 — Так, ходімо, — я не втрималась і обняла його. Це вперше я сама когось обіймала. Якщо не рахувати вчорашнього вечора з Гордієм… Згадка про Гордія якось болісно уколола мене. Я розуміла, що вчиняю погано, порушуючи нашу домовленість. Але мені так не хотілося виходити за нього… Це було б як зрада стосовно Олеся, навіть попри те, що між нами з Гордієм нічого не буде…

— Що ви це тут витворяєте? — раптом почула я голос мачухи з-за своєї спини. — Квітославо, ану живо назад! Олесю, відпусти її!

Олесь і дійсно одразу відсахнувся від мене, щойно побачив її. Одними губами прошепотів "Пробач" і відвів погляд.

Я дивилася на нього зі сльозами на очах. Це було так несправедливо, адже в думках я вже була з ним, а тут мене ніби скинули з неба на землю.

Мачуха схопила мене за руку і потягнула геть. Я озирнулася, шукаючи поглядом Олеся. Він міг ще зараз відштовхнути її, забрати мене… Але не зробив цього. 

— Що тут відбувається? — почула я голос Гордія, коли ми вже заходили до готелю з заднього ходу. Його голос на мить здався якимось дуже злим і холодним, а дивився він на мене, хоч і мить. Схоже, він все знає, він бачив, що я обманула його. Але раптом він перевів погляд на мою руку і його обличчя помʼякшилось. — Відпустіть мою наречену, — процідив мачусі. — І більше не торкайтесь її. 

Вона хмикнула, але нічого не сказала і мене відпустила, а сама пішла. Я потерла руку, на передпліччі від її пальців залишились червоні плями. Дивилася на Гордія, а сльози продовжували струменіти по щоках. 

— Чому ти плачеш? — він зітхнув. — Вона зробила тобі так боляче?

Я мовчки кивнула. Вона й справді зробила мені боляче — хоча біль у руці був зовсім незначним порівняно із тим, як у мене заболіло серце, коли я востаннє поглянула на Олеся. 

— Пробач мені, Квітко, — його голос все ж був якийсь не такий. Він відвів погляд, а потім простягнув мені руку. 

Я опустила голову і вклала свою долоню в його руку. Ми разом рушили до того місця, де вже чекали гості і реєстраторка…

Гордій 

Значить, у неї є хлопець. І з ним вона може обійматися без проблем. Чомусь коли побачив їх, було дуже неприємно. Але я не став виходити. Якщо вона втече зараз — хай втікає. 

Хоч я і намагався впевнити себе в цьому, але дивитись на них було важко. І я не розумів причини. Може, тому що я довірився їй, а вона вирішила цю довіру зрадити? Певно, так і було. 

Але якщо її хлопець так її кохає і зараз викраде, я не стану її повертати і вигадаю інший план. Може, воно і на краще. Вона не та, кого я хочу втягувати в усі ці закулісні ігри. 

Я вже збирався піти назад і почати напиватися, ну а що, має ж бути хоч щось приємне в цьому довбаному дні? Але раптом побачив, як до них вийшла її мачуха і забрала її. 

Той тюхтій взагалі нічого не зміг зробити. Тобі ж не десять років, що ти боїшся якусь стару тітку… 

Я не одразу звернув увагу, що мачуха взяла Квітку за руку, помітив тільки, коли вони зайшли. Чомусь мене це дуже розізлило. Впевнений, що Квітка не хотіла, щоб та її торкалася… Вийшло трохи грубо, але я був радий, що мачуха пішла і ми лишились вдвох. 

В якомусь сенсі саме я зламав її життя, і мені було сумно від цього. Я вибачився, але що могли зробити ці вибачення? Хоча, той хлопець… Я б не сказав, що він такий вже хороший. Тюхтій ще той… І не думаю, що він її гідний…

Ми йшли до місця проведення церемонії, вже скоро все мало початися. Але перед тим, як ми дійшли до натовпу, я зупинився і поглянув на неї.

— Тобі хоч трохи краще? Очі все ще червоні.

— Так, краще, — вона відвела погляд і стиснула губи. — Дякую за турботу…

— Ти ненавидиш мене? — я зітхнув. Якось ці слова просто зірвалися. Поруч із Квіткою таке зі мною вже було не вперше.