7. Перед весіллям

Квітка

Цього вечора я, як завжди, вже лежачи в ліжку, взяла телефон і зависла в соцмережах. Дивилася на те життя, яке вели інші люди, і яке було мені недоступне. Раптом у стрічці Інстаграму промайнуло знайоме обличчя. Я прокрутила сторіс назад і переконалася, що не помилилась. Це й справді був мій майбутній чоловік. Схоже, він непогано розважався!

Тримав на руках якусь вульгарну дівчину в такій короткій спідниці, що, здавалося, з-під неї от-от буде видно білизну. Я швидко вийшла з Інстаграму, була зла, невідомо, чому. Адже насправді він мені чужа людина, тож чому я так нервую, коли те все бачу?

Щоб трохи підняти настрій, написала Олесю:

“Привіт, як у тебе справи? Скучила за тобою!”

"Привіт. Я теж скучив… А так все… нормально. Ти як?"

“У мене завтра весілля… Якось сумно, бо я завжди уявляла, як іду під вінець з тобою…”

"Батько не казав мені, що це вже завтра… Квітко, слухай… А може мені все ж дійсно кинути все і забрати тебе?... Ти б утекла? Ти казала, що втечеш, якщо я прийду" 

“Так, я втекла б. Прийди будь ласка!” — написала я, відчуваючи, як шалено закалатало моє серце. 

Цієї миті двері до спальні несподівано прочинились, і я побачила Гордія. 

Він виглядав якось не так, як зазвичай. Погляд був інакший, глибший, а ще краватка була розтягнута, ніби її намагались зняти, але не зняли.

Я одразу сховала телефон під подушку. Злякалася, що він усе прочитає. Треба, мабуть, видалити чат з Олесем, але мені було шкода, він писав мені там такі гарні слова, зізнавався в коханні, ми мріяли про те, як будемо щасливо жити разом…

 — Я думала, ви не повернетесь сьогодні додому, — сказала я перше, що прийшло на думку. 

— Мені стало нудно, — він оглянув мене з ніг до голови, я була під ковдрою, тож нічого такого побачити він не міг, але дивився якось так, ніби міг бачити і крізь предмети. — Ти завжди будеш звертатись до мене на "ви"? — запитав і зробив крок У мою кімнату, так і не зводячи з мене погляду.

 — Якщо ви хочете, то можу й на “ти”, — мені було дуже страшно, я була переконана, що Гордій зараз відбере в мене телефон, і я більше ніколи не зможу поспілкуватися зі своїм коханим. 

— Чому ти така перелякана? — він зробив ще крок і вже був біля мого ліжка, дивився згори вниз, щось незвичне було в цьому його погляді, але я ніяк не могла розібратись, що саме. 

— Я просто розгубилась… Не чекала, що ви.. ой, що ти прийдеш… І взагалі нервую перед весіллям, — сказала я, намагаючись усміхнутися. 

— Я ж казав, що нічого такого не буде, чому ти нервуєш? — він раптом нахилився прямо до мене. Наші обличчя були дуже близько. 

— Все одно я нервую! Невже навіть на це не маю права? — чомусь страх перейшов у злість. Навіщо він лізе в моє життя? Сам же сказав, що наш шлюб буде всього лиш фікцією!

— Чим я все встиг розізлити тебе? — він так і дивився мені в очі, раптом його долоня потягнулась до моєї щоки, але пальці зупинились в міліметрі від моєї шкіри. 

 Треба було відволікти його від думки перевірити, з ким я листувалася, і раптом мене осінило. 

 — Я бачила ті фотки в Інстаграмі! — вигукнула я. — Де в тебе на колінах сиділа дівчина!

— То ти ревнуєш? — він виглядав здивованим. 

— Так, — кивнула я, радіючи, що він повірив. Хай розслабиться і не шпигує за мною, а завтра я втечу… Олесь допоможе…

— Знаєш… — він торкнувся кінчиками пальців мого волосся. — Якби ти була хоч трохи старша, я б, певно, на тебе запав. 

— Я ж “худа і пласка”, — нагадала йому його власні слова.  Хоча його слова мене схвилювали, але ж я кохаю Олеся…

— Ага, — він кивнув. — Виглядаєш зовсім юною. Тому я не можу запасти. 

 — Вік — це недолік, який швидко минає, — відповіла я цитатою з якоїсь книги, яких я багато прочитала, поки сиділа в батьківському домі. 

— Так, це правда, — врешті-решт він відсторонився від мене. — Але мені приємно, що ти ревнуєш, — на цих словах  рушив до виходу зі спальні. 

Я зітхнула з полегшенням. Та, коли Гордій вийшов, я все одно не могла заспокоїтися. Пригадувала його погляд і те, як він доторкнувся до мене, а я не відчула звичного страху. Навпаки, мені хотілося, щоб він дивився на мене і торкався… Але це неправильно! Так не повинно бути!..

Гордій

Алкоголь миттєво вивітрився з мене, щойно я прийняв душ. Чому мені було так приємно від того, що вона ревнує? Вона — дівчисько, якої не можна торкатися. Ми домовились…

Ще й про вік сказала таке… Я майже поцілував її, а вона не шугалась, хоч і боїться чужих дотиків.

А на весіллі мені таки доведеться поцілувати її. Певно, доведеться. Чи дозволить?...

Сон ніяк не йшов. Ні, не треба цілувати її. Вдам, що поцілував, це не має бути проблемою, просто прикрию її від публіки та і все…

***

Зранку ще до того, як до неї мали прийти візажист і перукар, я знову постукав у двері. 

Квітка відчинила сама, була вже в сукні, але ще без макіяжу і зачіски.